Дорр, Ентоні. Все те незриме світло

Дорр, Ентоні. Все те незриме світло / Е. Дорр; пер. з англ. О. Гординчук. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 352 с.

«Все те незриме світло» – книжка-лауреат Пулітцерівської премії, роман-бестселер, а також дуже зворушлива історія. Головні герої – сліпа французька дівчинка Марі-Лор і німецький хлопчик-сирота Вернер.
Вона втратила зір у шість років. Відтоді її очима став батько. Він виховував дівчинку без матері, яка померла під час пологів. Він зробив для неї маленький дерев’яний Париж – будиночки, вулиці і ліхтарі були крихітними копіями справжніх. Учив орієнтуватися в місті, і якось Марі-Лор привела батька додому, рахуючи паличкою риштаки на тротуарі. А потім починається війна, і Марі-Лор із батьком тікають із Парижа в Сен-Мало. Там у шестиповерховому вузькому будинку живе її двоюрідний дід Етьєн.
Німецький хлопчик Вернер разом із сестричкою Ютою живе у сиротинці, радіє дрібничкам життя. Потім – націонал-соціалісти, Гітлер, пресинг пропаганди, заборона слухати не німецькі радіостанції, намагання вижити. Чуйний хлопчик, який міг з нічого зробити радіоприймач і мріяв стати ученим, мусив стати солдатом фюрера.
Марі-Лор і Вернер зустрінуться у серпні 1944. Вони проведуть разом один день, і хлопець тричі врятує життя дівчині. Але їм не судилося бути разом.
Здавалося б, німецький юнак мав би бути ідейним фашистом і зразковим солдатом, бо так його виховували. Здавалося б, сліпа дівчина не може бути здатна на опір завойовникам. Та вони обоє є тим незримим світлом, яке знаходиться за межами видимого спектру і не вкладається у звичні межі. Ім’я цього незримого світла – людяність і людськість. І ніякий пропагандистський пресинг, ніяка фізична сліпота цього знищити не можуть, якщо така зернина у людині є, вона рано чи пізно проросте.
У книзі немає як такої історичності, війна тут просто тло, а головним виступають почуття. Почуття людей у той жахливий період часу, їхні переживання, страхи, втрати та надії. Я співпереживала не тільки Вернерові та Марі-Лор, але і Фредеріку, цьому стійкому хлопчикові-мрійникові, Етьєну, заляканому минулою війною старому, Даніелю, який прагне захистити свою дочку від усіх жахів світу. Є в цій книзі і частка чарівництва – це легенда про коштовний камінь, який володіє не тільки дивовижними властивостями, а й прокляттям. Історія з каменем проходить ниткою через усю книгу, вона мені не заважала, але й не захопила. Думаю, без неї книга нічого не втратила б.
А ще це роман і про Рух опору у Франції – ні, тут немає описів підірваних залізниць. Натомість є опис подвигу мирних жителів, які кожною дрібничкою наближали перемогу – переставляли дороговкази, надсилали німецькому комендантові квіти, на які в нього була алергія, запікали в хлібі папірці з таємничими цифрами – координатами розташування німецьких військ, і дід Марі-Лор потім передавав ту інформацію по радіо.
Ця книжка і про безмежну батьківську любов, яка здатна на все, щоб донька ніколи не почувалась неповноцінною, і щоб кожен її день був як диво. Марі-Лор живе повним життям, вона вміє орієнтуватися в місті, вона читає книжки шрифтом Брайля, вона зрештою стає науковцем. Я насолоджувалась її сприйняттям світу, сповненого звуків, смаків, запахів, які ми, зрячі, можемо не помічати. Але повноцінне життя для дівчини не було б можливим, якби не її батько...
Роман закінчується трагічними подіями, та цей трагізм світлий. Кінцівка твору змушує замислитися над головними людськими цінностями, яким не слід зраджувати, що б не трапилося. Ледь вловиме кохання між головними героями, що промайнуло майже незримим світлом – доказ того, що життя продовжується, навіть якщо воно зруйноване війною.

Олена Швіндіна, головна бібліотекарка відділу періодики ДОУНБ