Дочинець, Мирослав. Криничар

Дочинець, Мирослав. Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії [Текст ]: роман / М. Дочинець. – Мукачево: Карпатська Вежа, 2012. – 331 с.

Бібліотекар часто читає ті книги, які йому треба прочитати, це – фахове. До мого списку «треба прочитати» свого часу потрапив роман лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року Мирослава Дочинця «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії». З перших сторінок, навіть із самої назви твору моя читацька сутність збунтувалася! Я не могла зрозуміти, чому «не чіпляє» мене текст? На перших сторінках роману декілька разів хотілося закрити книгу… Але треба... І знову – за читання! Десяток сторінок, і до мене особисто звертається автор: «Дорогий читальнику, наберися неспішності, як я зараз. Будь терплячим, як криничар, що довбає колодязь у кремінному перелозі. І матимеш відплату…»

З цього місця книга повністю мене поглинула! Неймовірна насолода від життєвої мудрості, захоплення історичними пригодами, напруга від цікавих історій, містичних подій! Я можу сказати, що, з одного боку, це – розважальний твір, а з іншого – повчальна, філософська книга.

XVIII століття, Мукачево. Тут народився хлопчик, який став сиротою. Він пройшов цікавий, важкий життєвий шлях і став великодушним багатієм, меценатом рідного міста.

Разом із героєм я знайомилася з мукачівським краєм, дізнавалась, як жити в халабуді під мостом, на псарні при замку, потрапляла у в’язницю та втікала з неї, перебиралася через Карпати і приставала до козаків… А потім переживала за героя, який потрапив у турецкий полон, була з ним у Єгипті та в інших далеких краях, раділа його тріумфальному поверненню в Мукачево.

Дуже захопило знайомство з різними ремеслами, сферами діяльності людей, описаними в романі. Особливо запам’яталися історії, пов’язані з взаєминами людей і собак. Здивувало, як незвичайно, без пафосу в книзі розкривається тема грошей, надаються поради, як їх «притягти» до себе, «потоваришувати» з ними, як із ними поводитися та розпоряджатися.

Якось логічно, ненав’язливо народжуються в книзі філософсько-життєві повчання: «…хочеш дотягнутися до чогось вищого, спустися перше до самого себе. Це я і роблю в своїх записах».

Закарпатський колорит, його мультикультурне підґрунтя яскраво передає своєрідна лексика, недарма наприкінці книги автор розмістив словничок. Це дійсно допомога тим, кому незнайомий закарпатський діалект. Але слова-архаїзми, діалектна лексика не завадили мені, російськомовній читачці, насолоджуватися книгою. Навпаки, було радісно відчувати, що тобі це близьке, зрозуміле, наповнює новими приємними почуттями. Яка ж це розкішна робота у бібліотекаря, коли тобі «треба читати»!