Дідьєлоран, Жан-Поль. Читець у ранковому експресі

Дідьєлоран, Жан-Поль. Читець у ранковому експресі [Текст] / Ж.-П. Дідьєлоран; пер. з фр. А. Білас. - Харків: Віват, 2017. - 206 с.

Книга Ж.-П. Дід'єлорана – одна з тих, про які можна з упевненістю сказати, що вона дивна, точніше, вона про дивних людей. Сюжет доволі неординарний і насичений несподіванками. Але передусім вона – про самотність у всіх її проявах.

Гілену Віньолю 36 років. У своїй квартирі він мешкає сам. Має лише золоту рибку, якій довіряє свої сумні таємниці. Герой працює на заводі з переробки макулатури, він ненавидить своє життя і свою роботу. Кожного ранку по дорозі на завод, сідаючи на одне й те саме місце у вагоні експресу, читає вголос врятовані сторінки з книжок, які знищуються на тому ж заводі. Він вважає, що такими діями якоюсь мірою звільняє їх від ганебної для книги участі. У кожної людини має бути віддушина, яка допомагає їй примиритися з тьмяною буденністю. У Гілена це – читання вголос.

Зміст його не цікавив, важливішим був сам процес читання. Гілен однаково ретельно декламував будь-які тексти. І щоразу ставалося диво. Слова, вилітаючи з його вуст, забирали частинку нудоти, що підступала до горла при наближенні до ненависного заводу.

Сам не підозрюючи, Гілен прикрашав сіру буденність своїх слухачів. Тож не дивно, що у нього склалося своє невеличке коло шанувальників, які щоранку намагалися сісти саме в його вагон.

Якось на сидінні в метро він знайшов флешку зі щоденниковими записами неймовірно цікавої чудернацької дівчини Жюлі, прибиральниці громадського туалету в торговому центрі. Відтоді життя здається героєві набагато цікавішим. Поки Гілен займався пошуками власниці флешки, він почав вранці зачитувати вголос цей щоденник, і потроху загорівся нестерпним бажанням познайомитися з його авторкою.

Образ Жюлі (зрештою, як й інших персонажів книги) – це виклик сірим будням. Доказ того, що не професія робить людину, а людина – професію.

Більшість з цих людей знаходить сили йти далі, виконувати своє призначення, хоча їм надзвичайно набридла монотонність.

Книга варта уваги, адже підштовхує читача до думки, що у житті кожного можливі злети і падіння, кожен може опинитися не в тому становищі, про яке колись мріяв, і кожен вартий зміни. Зміни власного життя на краще. Автор ніби ненав'язливо змушує читача взяти пензлика і розфарбувати все навкруги яскравими кольорами.

Це легкий, іронічний роман з хорошим фіналом, після якого запитуєш себе: може насправді ми так звикли страждати, що не помічаємо радощів?

«Саме в шрамах інвалідів зберігається відбиток війни, а не на фотографіях генералів, що ледве впхалися в накрохмалену й щойно випрасувану форму».

«... люди зазвичай чекають від вас тільки одного – щоб ви відповідали бажаному для них образу ...»

«Для Гілена зміст не мав значення. Для нього було важливим власне читання як процес. Він однаково старанно й фанатично декламував усі тексти. І щоразу спрацьовувала велична магія слова. Вилітаючи з його вуст, слова несли з собою частину тієї відрази, що здавлювала горло, щойно він наближався до заводу».

Тетяна Сівач, провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду ДОУНБ

10.12.2020