Оксана Забужко. Планета життя

Писати вірші Оксана Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку». Дебютувала з віршами в періодиці у дев`ять років. У 1973-му у видавництві «Молодь» було заплановано до друку її першу поетичну збірку «Весняна акварель», передмову до якої написав Михайло Стельмах. Але в творчу біографію юної авторки знову втрутилися історичні події: під час репресій 1972 року її батьки потрапили до «чорних списків». «Весняну акварель», вже підготовлену до друку, було знято. Тих своїх ранніх віршів Забужко ніколи потім не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати лише в1985 році.

Про свій ранній дебют в «Автобіографії» (1997) вона згадує без ентузіазму і до вундеркіндів у літературі закликає ставитись обережно.

Письменниця, яку цінують та читають понад двадцятьма мовами світу, влаштовують вистави за творами у Європі та Північної Америки.

«А ось день, про який я мрію, очевидно, прийде тоді, коли скінчиться війна, бо поки що ти не можеш дезертирувати зі свого «персонального інформаційного фронту».

«Будь-який українець мусить мати право – так, як італієць, француз, поляк, фін – прийти у себе в країні в книгарню чи бібліотеку і розгорнути повне зібрання творів будь-якого свого класика. Це те, що йому зобов’язана забезпечити Українська держава, і коли це право не задовольняється, доступ до спадщини не забезпечується – це називається культурною дискримінацією».

«В людині обов’язково має бути система ціннісних реґуляторів, щоб її «не понесло». В когось це страх Божий, в когось «мама розказала, чого не можна», у когось, як Прохасько писав, «50 профілів за спиною», які не дають тобі зробити негідний вчинок, і це вже культура – таке почуття солідарності не тільки з живими, а й мертвими, сорому перед Стусом чи Гете… Різні можуть бути регулятори – але обов’язково має бути щось, що більше од власного «я».

«В нормальному світі треба мислити на довшу скалю, планувати наперед – тому в серйозних корпораціях питають на співбесідах: «Де ти себе бачиш через 30 років?» А в нас ніхто так не мислить».

«В'язниця – не для поетів, поетам належиться проходити крізь стіни».

«Єдиний наш вибір був і залишається – межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває».

«Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями».

«Її Величність Цивілізація, віднявши в людини час і простір для повновартісного почування, тим самим позбавила її органу поетичного слуху».

«Коли винні всі, сама ідея вини – а отже, й суду, і навіть просто оцінки – втрачає сенс».

«Література ніколи не буває невинною – навіть якщо дуже хоче бути такою».

«Тільки в дитинстві є правда, тільки ним і варт міряти своє життя».

«Тільки те має над нами силу, що ми самі своєю силою напоюємо».

Notre Dame d'Ukraine: Україна в конфлікті міфологій / О. Забужко.– 2-ге вид.,випр.– Київ: Факт, 2007.– 640 с.– (Висока полиця).

Сестро, сестро: повісті та оповідання / О. Забужко.– Київ: Факт, 2003.– 237 с.

Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період / О.С. Забужко.– Київ: Основи, 1993.– 126 с.– Б. ц.

Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською / ред.: І. Андрусяк, О. Забужко; пер. з пол. Д. Матіяш.– Київ: КОМОРА, 2014.– 406 с.– (Бібліотека польського інституту у Києві).

Дороги й середохрестя: есеї / В. Агеєва.– Львів : Вид-во Старого Лева, 2016.– 348 с.