Микола Степанович Вінграновський
«Знімаючись в доброго Ісаака Петровича, паралельно я написав десяток віршів і по приїзді до Києва вперше переступив поріг Спілки письменників, де тоді містилася газета «Літературна Україна» і де редактором був Павло Загребельний, який і познайомив мене з Іваном Дзюбою та Іваном Драчем. Благословляю той день, коли ми зустрілися. Хто тоді знав, що мине сорок рокiв, а ми, як були, так і зостанемося друзями, разом пройдемо не один і крим, і рим, і мідні труби». «Образи настільки мають свою наді мною силу і владу, що інколи мені робиться страшно жити. Це, мабуть, те, що ми називаємо творчістю, або натхненням. Щасливі ті люди, які цього не знають і цього не пережили». «Северин Наливайко – це, звісно, я сам. У нім мій характер, мої інтонації і моє все. А от історичні події – то вони вже його, Наливайкові. Северин Наливайко 1594-го року і я 1992-го року – все це одне й те ж саме». «Слова я боявся завжди. Особливо цей страх живе у мені, коли починаю перше й друге речення. Коли я їх уже написав і написав, як хотів, то перед третім реченням я починаю боятися вже втричі більше. Від часів молодості й по сей день я живу перед словом від страху до страху. Не боюся я слів лише уві сні, коли слова сняться мені, як люди, як барви, як глина й пісок, і як дерева і квіти». «Слово на папері – для мене це щось на зразок, як для дитини, яка не вміє ще плавати, вперше ввійти в ріку». «Це мій перший роман. І коли я вже було набрався духу поставити на чистий аркуш паперу перше слово – мене охопило сум’яття, страх і непевненість, бо слова я боявся завжди: як у віршах, так само і в прозі». «Я тільки-но поступив до театрального інституту, і Довженко, поглянувши на мою темну від сонця шкіру, напевно подумав: хто він за один, цей повен кипіння степовий лошачок з півдня України, з міста Первомайська, з тієї його частини, яка називається Богопіль, і де обмащена глиною хата цього лошачка біліє окремо в степу з скіфською могилою на городі? Так я про себе Довженкові розказав, коли він мене запитав звідки я є. А ще я на його прохання щось йому прочитати – прочитав Шевченкового «Гонту в Умані». А ще... А ще він дав мені гроші на нові черевики і забрав iз собою в Москву до себе на курс». Северин Наливайко – головний герой однойменного роману Миколи Вінграновського; український військовий діяч, козацький ватажок. Один із керівників повстання 1594–1596 років у Речі Посполитій. Маршал Вінграновський [Текст]: книга про поета (спогади, есеї, листи, інтерв'ю) / [передм., упоряд. П. Вольвача]. – К.: Ярославів Вал, 2011. – 479 с. Кремінь, Микола. Микола Вінграновський: «Я встав з колін і небо взяв за зорі...» / М. Кремінь // Слово Просвіти. – 2016. – № 44. – С. 8–9. Салига, Тарас. Микола Вінграновський: Прийди ж, гармоніє, в стривоженість мою... / Т. Салига // Слово і час. – 2013. – № 1. – С. 3–16. 27.08.2021 Дивіться більше матеріалів: https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html |
Спецпроєкт
