Павло Тичина

Поет, перекладач, публіцист, громадський діяч із Чернігівщини, чиї життя та творчість перебували під постійним тиском з боку влади. Та це не завадило йому стати одним із найпопулярніших творців 20-х років минулого століття. Ніхто з письменників не породив стільки пародій на власні твори та анекдотів про своє життя. Павло Тичина у “Пунктирі”.

«Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі».

«Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне».

«Лиш правда є вічна, а то все трава».

«Труд переростає у красу».

«Ніби щойно прокинувшись, він [П. Тичина] відкрив очі на світ і основне начало Всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм Всесвіту і є «Сонячними кларнетами» (Олександр Білецький, літературознавець).

«Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок… Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту» (Леонід Новиченко, український літературний критик, літературознавець).

«Феномен Тичини — феномен доби… поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом» (Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк).

Українські поети ХХ століття: Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра [Текст]. – К.: Наукова думка, 2006. – 256 с. – (Бібліотека школяра).

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – К.: Наш час, 2010. – 352 с. – (Невідома Україна).

16.01.2021