Михайло Стельмах: «Моя тема в літературі – любов до людини»
 Єдиний український радянський письменник, який здобув найвищі нагороди і не був при цьому членом комуністичної партії. На партійні збори до Спілки письменників ніколи не ходив. Відома ціла сюжетна історія з його вступом до лав КПРС, яка нічим, на його щастя, не скінчилася.Творами його зачитувались, листи він отримував з усіх куточків колишнього Союзу. Кожен бачив у його розповідях, щось особисте, близьке, те що говорить саме про нього. Його твори, як поезія у прозі, пронизані метафорами, образами, порівняннями, що лише залюблене в Україну серце може підказати. Михайло Панасович Стельмах. Український письменник, драматург, педагог і фольклорист. Автобіографія його віддзеркалена в повісті «Гуси-лебеді летять», де співзвучність природі, талант попри все радіти кожному дню, повага до праці. Центрами Всесвіту для малого були батько та дід – перші наставники і вчителі. Непереможне почуття гумору, коли не схиляєшся перед труднощами – саме від них. Навчання Михайло обирав з любові, першим із села Дяківці Літинського району, вступив до вишу. До речі, отримані десять тисяч радянських рублів Ленінської премії, письменник передасть саме на будівництво школи у рідному селі. Після закінчення Вінницького педагогічного інституту на початку 30-х минулого сторіччя вчителює. Тоді ж у нього з’являється бажання та натхнення для віршування і збирання скарбів народної творчості. У 1941 році надруковано першу збірку «Добрий ранок» (ред. А. Малишко). На фронті тяжко поранений, неодноразово повертався на поле бою. Рішенням комісії списаний, деякий час служить у штабі спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини», в 1944 повертається на фронт, завершуючи війну в Німеччині. Саме в ці вогняні роки в Уфі та Воронежі виходять друком дві невеличкі збірки віршів «Провесінь» і «За ясні зорі» та книжка оповідань «Березовий сік». Зі спогадів сина Дмитра: «Батько сидів у себе в кабінеті і з-за зачинених дверей я чув, як він голосно сам зі собою розмовляв. Він вголос проговорював свої тексти і діалоги. Коли щось напише, біг до мами й казав: «Лесю, ось послухай, що ти скажеш?». Працював у домашньому одязі, а часто і … вночі. Казав, що коли уві сні якась думка чи образ приходить, треба вставати й записати, бо нічого вранці не згадаєш. Часто йшов уночі на кухню і їв пшоняний куліш. Він його сам варив. А ще любив сухе шампанське. І дуже любив мою маму». Під час Другої світової Михайло Панасович починає працю над великим твором у прозі «Велика рідня», за вісім років отримує Державну премію. Він пише про українське село, яке добре знає. Саме цей твір критики, і дослідники вважають творчим заповітом Михайла Панасовича. На запрошення поета Максима Рильського, Стельмах стає співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1954 роки). Саме йому згодом присвятить повість «Чотири броди». Окрім прози та поезії, займається написанням п’єс і сценаріїв для фільмів, поетичних казок для дітей. У нього не було ніяких побоювань порушувати заборонені питання про Голодомор, сталінські репресії, часи доносів, суцільний страх, свавілля чиновників. Його не лякало, що, особиста думка каралась тоді жорстоко та цинічно, розстрілами, в тому числі. Твори його називають епічними: «Кров людська – не водиця»; «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Дума про тебе», «Чотири броди», удостоєний державної премії УРСР імені Тараса Шевченка у 1980 році. Звичайно, влада та «доброзичливі колеги» не пробачили ані нагород, ані таланту, звинувачуючи Стельмаха у націоналізмі та неблагонадійності. Наприкінці 1950-х ситуація загострилась «Кров людська – не водиця» в Україні під забороною, рятує лише повідомлення про присудження Сталінської премії. Роман «Чотири бороди» визнано антирадянським і на чотири роки замкнуто у сейфі головним редактором «Радянського письменника». Стельмах важко переживав гоніння, навіть захворів і звернувся до Москви за допомогою. Роман дозволили друкувати, хоча і російською. Але переживання далися взнаки. Помер Стельмах 27 вересня 1983 року після тяжкої тривалої хвороби. Його син Дмитро взяв від батька щиру любов до українського слова і є автором найкращих перекладів творів Філіпа Пуллмана, Брета Гарта, Рея Бредбері, Катаріни Прічард, Марка Твена, Реймонда Муді, Джона Фаулза, Далтона Трамбо, Енід Блайтон, Роузі Бенкс Чарльза Персі Сноу, Нортона Джастера. Поет і прозаїк, на честь якого названо вулиці в багатьох містах України: Києві, Вінниці, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Ужгороді, Хмельницькому, Броварах – у «Пунктирі».  «А в цей час надi мною твориться диво: хтось невидимим смичком провiв по синьому пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка».«А тим часом хурделиця плела навколо холодні сіті, турляла його в груди, залітала під повіки, вибивала з них сльози і заморожувала їх на щоках». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки». «Вересневе сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна». «Густі ранкові поля стрепенулись у леті, перехлюпнулись за іскристий обрій, чітко заворушились на тлі золотого лиття хмарин і вмилися сонцем». «За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк». «Залазити в чиюсь душу – це таке ж злодійство, як залазити в чужу комору». «Землю не підманиш, а людину можна». «Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля персів, що знали не шовки, а лише нерівне, шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полинового смутку давнини? Чи будуть довіку не як ношу, а як вдячність нести в душі свято і сум материнських очей і синівську вірність батькам, що шаблями вирубували новий час на чорних та ханських шляхах, щоб вони, ці шляхи, зосталися тільки полином пам'яті, а не шрамами сьогодення?..». «І слова у Тимофія тепер були теплі та ласкаві, як у південь пшениця, нагріта липневим сонцем. І по-новому перемежовувалися у них споконвічні сподівання і турботи, що живуть поруч у серці бідняка, який за вік хліба не наївся. І думки Тимофія були поетичні, як завжди поетична мрія про чесне, краще життя…». «Коли та маєш пустку в душі, тоді вся земля стає пустелею». «Над тихим світом леліла-курилася зоряна імла, за татарським бродом по облогах бродив долинний туманець, і в ньому по груди паслися селянські вироблені коні, що пахли оранкою, туманом і молодою м'ятою». «Передi мною, наче брама, розчиняється дiброва, до мене живовидячки наближаються далекi тихi води i прихиленi до них зорi. Це в таких краях, де я ще не бував. I покотилась туди моя стежина, мов клубочок». «Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар i струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонiв. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням». «Погано, коли у людини все сіре: і душа, і думки, і погляд. Сірі тільки перепілки гарні». «Стояла тиха, ласкава година, коли вже віястий липень поскладав сіно в копиці і думав собі про те, що з неділі треба складати в полукіпки жито». «Тим, певне, осінь і схожа на старість; дух прожитого більш владно колишеться над нею, аніж теперішній день». «Хто не мав своєї волі, того приневолюють». «Хочу, щоб ніколи, ніколи не зачерствіло серце». «Як ми не вміємо цінувати простих радощів життя до першого грому, до першого нещастя». Фото: https://my-kiev.com/news/klassik-ukrainskoj-literatury-zhivshij-v-kieve-mihail-stelmah.html, https://wz.lviv.ua/far-and-near/199903-zamknuty-tvir-u-seifi-tsoho-dostatno-dlia-vbyvstva-pysmennyka. Джерела: Стельмах, Михайло Панасович. Велика рiдня: в 2-х книгах. Кн. 1 / М. П. Стельмах. – Київ: [б. в.], 1963. – 463 с. Стельмах, Михайло Панасович. Гуси-лебеді летять...: повість / М. П. Стельмах. – Київ: Дніпро, 1979. – 149 с. – 2005. – 736 с. Стельмах, Михайло Панасович. Дума про тебе: роман / М. П. Стельмах. – Київ: Дніпро, 1984. – 390 с. – (Звитяга). Стельмах, Михайло Панасович. Жито сили набирається: поезії / Стельмах М.П. – Київ: Радянський письменник, 1954. – 223 с. Стельмах, Михайло Панасович. Зачарований вітряк / Стельмах М.П. – Київ: Дніпро, 1967. – 198 с. Стельмах, Михайло Панасович. Кров людська – не водиця. Велика рідня: Ч. 1 / М. П. Стельмах. – Київ: Радянський письменник, 1957. – 663 с. Стельмах, Михайло Панасович. Мак цвіте: поезії / М. П. Стельмах. – Київ: Художня література, 1968. – 244 с. Стельмах, Михайло Панасович. Над Черемошем: гуцульські мотиви / М. П. Стельмах. – Львів: Каменяр, 1981. – 191 с. – (Бібліотека «Карпати»). Стельмах, Михайло Панасович. Поезії / М. П. Стельмах. – Київ: Держвидав худож. літ, 1958. – 495 с. Стельмах, Михайло Панасович. Правда і кривда (Марко Безсмертний): роман / М. П. Стельмах. – Київ: Дніпро, 1990. – 427 с. Стельмах, Михайло Панасович. Хлiб i сiль: роман / М. П. Стельмах. – Київ: Дніпро, 1964. – 655 с. Стельмах, Михайло. Четыре брода: роман / М.П. Стельмах; пер. с укр. Н. Андриевская; худ. М. Лохманова. – М.: Советский писатель, 1983. – 494 с. : портр. Стельмах, Михайло Панасович. Щедрий вечір: повість / М. П. Стельмах. – Київ: Радянський письменник, 1967. – 231 с. *** Домницький, Микола Іванович. Стельмах Михайло: літературно-критичний нарис / М. Ів. Домницький. – Київ: Дніпро, 1973. – 155 с. Килимник, Олег. Світ правди і краси: проза Михайла Стельмаха / О.В. Килимник. – Київ: Радянський письменник, 1983. – 219 с. Марко, В. П. Художній світ Михайла Стельмаха: біографія окремої особи / В.П. Марко. – Київ: Знання, 1982. – 48 с. – (Література і мистецтво ; сер. VІ, № 2). Семенчук, Іван Романович. Михайло Стельмах / І. Р. Семенчук. – Київ: [б. в.], 1982. Семенчук, Іван Романович. Романи Михайла Стельмаха / І. Р. Семенчук. – [Б. м.: б. в.], 1976. – 214 с. *** https://wz.lviv.ua/far-and-near/199903-zamknuty-tvir-u-seifi-tsoho-dostatno-dlia-vbyvstva-pysmennyka http://www.golos.com.ua/article/88888 19.03.2024 Дивіться більше матеріалів: https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html |
Спецпроєкт
