Марія Примаченко: «Живіть зі світом»

У дитинстві вона вижила після хвороби, яка була майже стовідсотковим вироком. Наслідки лишилися на все життя та обмежували рух, але душевні поштовхи лише посилились. Така собі обмежена можливість неможливого.Чотири класи освіти, визнання Сергієм Параджановим і Пабло Пікассо, споріднена з котами душа. Коти, як відомо, цілковито космічні істоти, які опинилися на землі саме для того, щоб вкотре довести не лише власну космічність.
Образне генетичне сприйняття кольорів світу та природи від батьків: бабуся знана писанкарка, матінка – Параска Василівна – визнана майстриня-вишивальниця, батько Оксентій Григорович – тесля, який був відомим місцевим майстром двірських огорож, які власноруч оформляв у вигляді головатих зображень.
Натхнення до неї приходить раптово, але в її випадку – назавжди. Її вабила квіти, які вона постійно малювала на піску, саме на березі річки побачила дівчина синюватий глей, квітами з якого вирішила розмалювати хату. Захоплення сусідів і прохання повторити на власних оселях були початком зробити світ яскравішим. Діти сприймали ці квіти цілковито живими та вимагали зняти зі стіни, щоб доторкнутись і відчути аромат.
Була вона і знаною майстринею вишивання, саме яскравою несхожістю привертала увагу до власних робіт. Рушники та панно експонувались на районних і обласних виставках народної творчості.
В її творіннях жанру «наївного мистецтва», як відзначали поціновувачі та дослідники, – рай небачений, населений тваринами, птахами, людьми і рослинами. А ще її знаменитими левами та кониками. Ірреальна реальність поділена на світло і темряву, як в казкових історіях. Недаремно «сенсорні» японці ілюструють її малюнками національні абетки.
Надія Примаченко. Українська народна художниця, лауреатка Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України. У 1994 році нагороджена Почесною відзнакою Президента України. Авторка понад 800 картин, 650 із яких зберігаються у столичному Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
За життя Марія Оксентіївна виключно дарувала власні роботи, не продала жодної, хоча жила доволі нужденно, заробляючи шиттям вишиванок.
Радянська преса називала її «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України». Сіре ніколи не пробачає кольорів і відтінків, природності та щирості таланту. Але рано чи пізно історія це виправляє. Завжди. Відоме полотно «Звіриний суд» із чорною мавпою, яка пише протокол, поруч двоє вовків навшпиньки – своєрідна відповідь сірим зразка 1936-го від майстрині.

Хочете більше зрозуміти про Марію Примаченко, тоді welkom до її рим і віршованих підписів-примовок, якими анотовано картини. А ще до факту про те, що вона, правша, писала лівою рукою, знову долаючи неможливі можливості.
Пише майстриня на звичайному ватмані звичайними пензлями гуашшю й аквареллю. Багато сторінок досліджень саме про її дитячі олівцеві лінії, які  вона майстерно наповнює кольором. Саме колір, на думку мистецтвознавців, і обирає форму, а мазки її називають космічними (пригадуємо цікавість до котячих космічних істот), мистецтво ж – планетарним.
У 1936 році Марію Оксентіївну запрошують до Києва в Центральні експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва. Саме там при Всеукраїнському державному музеї організовані Центральні експериментальні майстерні народного мистецтва з відділеннями ткання, кераміки, різьбярства, декоративного розпису. Розташовані у Києво-Печерській Лаврі, того ж року реорганізовані в Школу народних майстрів, яку і закінчила Марія Приймаченко. Сьогодні мова про Київський Державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.
Саме в Києві Примаченко створює акварельні малюнки зі зображенням фантастичних звірів і птахів, ілюстрацій до байок. Цікавить її й кераміка.
Її роботи відбирають на І Республіканську виставку народної творчості, вони експонуються у Москві, Ленінграді. Картини майстрині займають цілу залу, її нагороджують дипломом першого ступеня. Невдовзі успіх у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Рік потому картини виставлено в французькій столиці. У захваті Марк Шагал. Пабло Пікассо, зазначає, що, якби його талановита колега проживала у Франції, могла б стати значно відомішою, ніж він сам.До Болотні на Київщину, куди Марія повертається з поїздки разом із нею приїдуть перший на селі патефон із платівками, металеве ліжко, швейна машинка. Всі сусідки отримають пошиті фірмові платтячка міських фасонів.
Квітково-пташині, побутові, «зверині», «чорнобильські» серії її робіт – неповторні,  в кожній своя історія та знаковість. Незабутні художньо-смачні її медяники у вигляді фантастичних звірів, весільні вироби з тіста, вишивка, вибійки, керамічні шедеври. Етнографічна точність її не цікавила, побутове вона перетворює на поетично-образне в тому числі в рушниках, скатертинах або килимах. Її цікавить все різноманіття язичництва та слов`янської міфології, але, перш за все, віра у світлі прояви та його  орнаментальне співуче різноманіття.
Отже, палітра цілковито космічна.
Звіри-люди в її роботах – витвори уяви, іноді схожі колядкові маски, завжди з людськими очима та пухнастими віями. Це, як створення авторських казок, які вдивляються в самого автора та читачів. Невипадково у співпраці із Михайлом Стельмахом вона проілюструвала дитячі книжки «Журавель» і «Чорногуз приймає душ», пізніше  українські народні дитячі пісні «Ой коники-сиваші». Але ніяких повторів експозиційних робіт у виданнях, книжковий малюнок завжди інший та про інше.
Щодо особистого, Марія Оксентіївна була в цивільному шлюбі, чоловік Василь Маринчук, з яким вона познайомилася саме у Лаврі під час навчання, загинув на Другій світовій. Сина Федора, що продовжив творчу справу матусі – не побачив. Онуки Петро та Іван теж згодом стануть художниками.
Зоряне небо, крилаті істоти, космічні кішки, бажання після смерті полетіти на небо. Десь між Марсом і Юпітером, кружляє зараз зірка, який дали її ім`я.
Марія Примаченко. Витоково-джерельна майстриня. У, здавалось би, дитячій простоті та безпосередності світогляду, віддзеркаленому у творчості – чимало загадок і відповідей на питання не лише про смисли життя. Про кожного з нас.
Неповторна Марія Примаченко, що поєднала малюнок та живопис у «Території особистості».