Едіт Піаф

Вона назавжди увійшла в світову історію як сильна і незламна жінка. На частку найбільшої французької виконавиці випало безліч випробувань - вона пережила чотири автомобільні катастрофи, сім операцій, три гепатічні коми, кілька нападів білої гарячки, напад безумства, спробу самогубства, дві світові війни. Вона померла, не доживши до п'ятдесяти, але перш за все - звела з розуму мільйони чоловіків і змусила поклонитися своєму таланту всю Францію.

Едіт Піаф у «Пунктирі».

"Але я співала ще й тому, що тільки тоді відчувала себе щасливою, абсолютно щасливою. Потім я дізналася, що це називається покликанням."

"Від любовної пожежі не застрахуєшся."

"Від чоловіка потрібно піти до того, як він подумає, чи не піти йому."

"Для мене немає нічого важливішого в житті, ніж любов і мої пісні, але мої пісні - це теж любов."

"Коли любов остигає, її потрібно або розігріти, або викинути. Це не той продукт, який зберігається в прохолодному місці."

"Моє життя було огидним, це правда. Але моє життя було і чудовим. Тому що я любила насамперед його - життя. І тому я любила людей, своїх друзів, своїх коханців. Але я любила і незнайомих, з яких складалася моя публіка - та, для якої я співала, для якої хотіла померти на сцені разом із останньою піснею своєю."

"Навіть телефонний довідник можна заспівати так, що весь зал буде ридати." 

"Так, я завжди любила бути щедрою з друзями. А з ким же ще, як не з ними? І потім - на серці робиться так тепло, коли іншим доставляєш задоволення. Мої подарунки, маленькі і великі, як я буду підводити їм рахунок? Я навіть дарувала машини - ні за що, просто так. Хлопчикам - тільки тому, що вони були "шикарними типами" і з симпатією ставилися до мене, а ще тому, що я люблю бачити, як у інших загоряються радістю очі. Звичайно, мені самій так не вистачало щастя, що я відчувала необхідність зображати святкового діда."

"Так, розлучилася з колишнім коханим, так, знову закохана! Чому цього треба соромитися? Здатність людини закохуватися говорить, перш за все, про те, що у неї в порядку душа, навіть якщо все інше не дуже."

"Що є правда, що ні? Що таке добре і що таке погано? Я не беруся судити."

"Я вмираю від любові п'ятсот разів за вечір."

"Я забула про біль, про страх впасти, про те, що взагалі щось може перешкодити мені співати. Забула про своє набрякле через кортизон обличчя, про скорчені руки, про майже вилізле волосся, про набряклі ноги. Я співала, я знову співала в повний голос повного залу! І зал теж забув про мої недоліки, забув про малий зріст і безглузду позу, про те, що голос трохи хрипить, про те, що я повинна впасти. Ні, вже після перших рядків пісні, клянусь, в залі зовсім не хотіли, щоб я впала і залишилася лежати. Ну, не зараз, ось ще пісню... ще ось цю пісню... і ще ..."

"Я заздрила смерті Мольєра - прямо на сцені - і завжди говорила, що хотіла б померти так само. Я співала весь час, незважаючи ні на що, не звертаючи уваги на голі ноги в туфлях, відсутність рукава у светрі, на свастики на будинках, на небезпеку залишитися в таборі, куди привезли фальшиві документи. Співала, тому що люди хотіли чути мій голос, а вони хотіли, бо разом із піснею я віддавала їм душу."

"Якщо у чоловіка гарні руки, по-справжньому гарні, він не може бути потворним всередині. Руки не брешуть, як обличчя."

Дюкло, Пьер. Эдит Пиаф [Текст] / П. Дюкло, Ж. Мартен. - Смоленск: Русич, 1997. - 512 с.

27.09.2019