Олена Пчілка

Все життя вона  присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації. Ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку.

Поетеса, авторка прозових і драматичних творів, перекладачка, вчена, фольклористка і етнографиня, публіцистка, видавчиня, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка у «Пунктирі».

«Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову».

«Бачу, що не бути мені з моїми «творами» (се слово наші критики завжди пришпилюють кавичками) еге ж не бути мені з моїми творами пророчицею нігде, а найпаче в своєму царстві, чи то пак княжестві київському».

«Дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей… У цю чисту дитячу душу треба ґрунтовно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких важко переоцінити».

«Діти – се наш дорогий скарб, се – наша надія, се – молода Україна. Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, – се багато залежить від виховання».

«Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерті українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні національні сили, має право вчитись у своїй національній школі».

«Оповідань автобіографічних я зовсім не писала, але в основі кожного оповідання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт».

«Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка! ... тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українському часопису. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт!».

«...Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі» (Іван Франко, прозаїк і поет).

«...Українські націоналісти 1930-х років не оцінили Пчілку належно. Статус батька сучасного націоналізму лишився Міхновському, Пчілку згадують лише як матір Лесі Українки» (Марта Богачевська-Хом'як, історикиня, фахівчиня зі суспільних процесів y Галичині в XIX століття).

«Ви перші і, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі [добра і любові]», і в «Чаді» (Іван Франко, прозаїк і поет).

«Вона була по-материнському невсипущо-працьовита і по-чоловічому, як на свій час, освічена. Збирала пилок пізнання з найкращих квіток світових і несла до українського вулика мед солодкий, а часом і гіркий, національного прозріння... Недарма ж узяла собі за псевдонім назву трудолюбної комахи. Олена Пчілка...» (Юрій Хорунжий, письменник).

«Драматургія Олени Пчілки на сьогодні належить архівам, а не читачам. Щасливими винятками стали тільки ті драми, про видання яких подбала сама авторка» (Раїса Тхорук, к. філол. н., доцентка кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету).

«Звісно, літературного хисту їй, як і багатьом в роду Драгоманових, не бракувало, але головне, що до останнього подиху провадило цю жінку по життю, була служба не музам, а зовсім іншим богам, яких, за браком ліпших дефініцій, можемо, за Д. Андрєєвим, назвати «духом-народоповодирем» і навіть, не виключено, «демоном великодержавності». І якщо вже з кимось її порівнювати за місцем і роллю в нашій історії, то таки не з дочкою, а з братом, Михайлом Драгомановим: обоє вони діячі одного типу – харизматичні інтелектуали-проповідники» (Оксана Забужко, письменниця).

«Коли згадаєш Ольгу Петрівну Косачеву, то все стає в уяві гарна постать з прекрасними очима, тісно затисненими устами й виразом твердої непохитної волі та ясного розуму. Розум і воля справді виявились в усій її діяльності, кермувала усім її і особистим і громадянським життям: вона не знала компромісу, мала певні переконання і велику мужність, щоб їх ясно й рішуче висловлювати. Усе життя вона любила український народ і віддано йому служила своїм різким словом…» (Софія Русова, педагогиня, письменниця, літературознавиця та громадська діячка).

«Мати – ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роля і її місце в житті не лише всіх нас, особливо ж Лесі, а в цілому українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала» (Ольга Косач-Кривинюк, письменниця, літературознавиця, перекладачка, донька Олени Пчілки).

Моклиця, Марія. Наукова конференція «Олена Пчілка в літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття» / М. Моклиця // Слово і час. – 2019. – № 7. – С. 120–121. 

Олена Пчілка за національний скарб українського народу / А. П. Офіцерова // Вісник Маріупольського державного університету. Сер. Філологія. – 2013. – Том Вип., № 8. – С. 85–91.