Іван Нечуй-Левицький. «Усеобіймаюче око України»

Визначний письменник, який з`явився на світ у родині священника. Велика домашня бібліотека, надання коштів для навчання сільських дітей. В юнацтві Іван опанував грецьку, латину та старослов'янську мови, цікавився книгами сучасників. Саме про нього літературознавці пишуть як про автора, який першим розширив межі української літератури до «нормативів» літератури світової. Саме йому українські письменники ХХ століття завдячують літературною мовою, оскільки більшість писала саме мовою Нечуя-Левицького.

Думки видатного українського митця сьогодні у «Пунктирі».

«Бувало, що й жалкував [що не одружився], а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна як було б. Якби попалася така, як Балабусі, то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій».

«Коли писальник хоч трошки чує себе українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати в своїй фантазії, в своєму серці ту громаду, що роїться кругом його, радіти її радістю, плакати її слізьми, а не перелазити в чужі горόди і підставляти свою душу під картини чужої, неукраїнської жизні. Український писальник не повинен клопотатись, що йому буде мало роботи на Україні. Українське життя – непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти як Шевченко; то безконечний матеріял, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі».

«Мова народу є тілом нації, національний психологічний характер – то її душа».

«Сумно стає на душі, як подумаєш про майбутні часи України під московськими пазурями; сумно стає не тільки в політичних відносинах, але навіть в національних та літературних... Великоруська нація молода, з диким консервативним характером, з китайською фанаберією; вона все тягне назад, а не вперед – і в свойому старообрядстві, і в візантійсько-московському православії, і в централізмі, вже невідомому в Європі, і в нелюбові до Європи, і в своїй зажерливости. Якесь справді самодурство сидить в цій нації, і воно викидає на нашу шию самодурів-політиків, і буде викидати хто його зна й доки».

 «Україну жде погана перспектива в Росії, перспектива темна як ніч, і тільки нові українські інтелігентні національні сили світять в тому темному будущому часі, як зірниця ранком».

«Україна буде й мусить домагатись права свої національности, свого язика в усіх школах і в громадянській жизні, в адміністрації, прáва вільної преси, прáва заводити усякі наукові й суспільні товариства, які потрібні для широкого ліберально-проґресивного розвиття усієї маси нації зверху до самого дна».

Історія української культури [Текст]. IX зшиток/під заг. ред. І. Крип'якевича. – Київ: АТ Обереги, 1993. – 46 с.

Нечуй-Левицький Іван. Кайдашева сім'я. Біографія письменника. Стислий переказ твору. Аналіз тексту. Зразки учнівських творів [Текст]: посібн. для 10 класу/Автор-укладач Паращич В.В. – Харків: Ранок, 2000. – 48 с.

«Святий Київ наш великий» [Текст]/Д. Лавров. – Київ: Криниця, 2002. – 152 с.

Творчість І. С. Нечуя-Левицького [Текст]: статті та матеріали/Н. Є. Крутікова. – Київ: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. – 246 с.

Українська література: Іван Нечуй-Левицький [Текст]: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести. 10 клас. Вип. 10. – Київ; Львів: АртЕк, 2001. – 70 с.