Урсула Ле Гуїн: «Доросла творча людина – це дитина, яка вижила»

Урсула Ле ГуїнДо жанру фантистики вона вкорінена американською історією. В цьому розкриється в 60-ті століття XX, коли першість була визнана виключно за авторами-чоловіками, які стовідсотково віддзеркалювали власну гендерну аудиторію.Її вважають одним з перших феміністських голосів на цьому літературному «полі», однією з небагатьох, кому вдалося подолати академічну зневагу до, так званої,  «низької літератури». Ото вже ці формальні позначки, які так легко неупереджено та вільно оминають справжні таланти, обрані часом!
Наприкінці 1960-х агент нашої героїні, Вірджинія Кідд, надала для публікації до журналу «Playboy» науково-фантастичну розповідь «Дев'ять життів», де більшість героїв – чоловіки. Рукопис схвалили, після чого відкрилась «страшна» правда, що ініціали У. До. Ле Ґуїн насправді означають – Урсула Крeбер. Редактор рішення про публікацію не змінив, але попросив дозволу залишити ініціали, щоб не шокувати читачів гендерною складовою. А за кілька тижнів звернувся за  біографією авторки, бо її творчість зацікавила всіх без усілякого перебільшення. Географія виявилась приголомшливою, бо йшлося і про «гаучо в Патагонії, портового вантажника в Марселі, лідера сафарі в Кенії, боксера за винагороду в напівважкій вазі з Чикаго та абата в коптському монастирі в Алжирі».
Так руйнувались стереотипи щодо жіночої фантастичної прози зокрема та жіночої літератури в цілому.
Оповідання для неї були наріжним каменем людського досвіду, а у висловах про авторів, мистецтво, життя та майстерність письма – лаконічні красномовні застереження та поради, які варто не лише прочитати, а й наслідувати. Або, як мінімум, спробувати налаштуватись на їхню глибинну мудрість. А ще краще, віддзеркалити миттєвостями прозрінь завдяки мудрості власній.
Вона опублікувала двадцять один роман, одиннадцять томів оповідань, чотири збірки есе, дванадцять книг для дітей, шість томів поезій, чотири – перекладів. Всі головні та про головне.
Урсула народилася в 1929 році в каліфорнійському Берклі, батьки й насправді є значними історичними постатями. Альфред Л. Крьобер –перший володар ступеня доктора антропології в Колумбійському університеті, засновник кафедри антропології Каліфорнійського університету в Берклі. Мати – Теодора Крьобер вивчала культуру корінних народів Каліфорнії.
Альфред і Теодора відіграли центральну роль в історії, що досягла майже міфічного місцевого статусу. Мова про Іші – останнього члена племені Яхі. Він із родини, що представляла народ, який був біженцем на власних землях, чисельність якого скорочувалась стрімко, доки зі смертю матері індіанець не залишився зовсім самотній.
«Іші» – не ім'я «останнього з могікан». Справа в тому, що Яхі мали культурну практику, яка вимагала, бути представленим незнайомцеві спільним другом й лише після цього можна було називати ім'я. Оскільки друзів Іші не мав, він і не міг назвати справжнє своє ім'я, тому просто використовував «Яхі», що в перекладі означає «людина».
Урсула Ле ГуїнБудинок Ле Гуїн у Берклі був найближчим, який він знайшов. Його прийняли, як рідного. Згодом Іші став науковим співробітником Музею антропології Каліфорнійського університету, яким керував батько письменниці. Відомий він і тим, що, крім іншого,  допоміг відродити в сучасному вигляді такий вид спорту як полювання з луком.
Іші помер за тринадцять років до народження Урсули, і зустрічей із ним вона, звичайно не мала. Але, як позначала, зростала в його  тіні.
Улітку родина мешкала на «старому, напівзруйнованому ранчо в Напі», яке, як – згадувала письменниця, «було місцем збору вчених, письменників, студентів і каліфорнійських індіанців». У 1961 році мати написала книгу «Іші у двох світах» – популярне видання з підзаголовком «Біографія останнього дикого індіанця у Північній Америці». Брати Ле Гуїн – Карл і Кліфтон в 2003 відредагували продовження та випустили оновлене видання «Іші в трьох століттях». 
Твори Урсули Ле Гуїн «будуть присвячені драконам і чарівникам, космічним анархістам і місячним колоніям, але їхнє вкорінення в історії та способі життя корінних американців – очевидні».
Отже, запалена свічка життя Іші віддала свої тіні всесвітній літературі у вигляді  історій творця з надзвичайною уявою та головного стиліста, який підніс фентезі до високої літератури часу. В цьому був небезпідставно переконаний критик Гарольд Блум.
Вона неодноразово завдячувала батькам за легкість і щастя виховання. Змалечку занурювалась у наукову фантастику та фентезі, у скандинавську міфологію. Її літературне осяяння сталося в дванадцять після прочитання «Оповідань мрійника» ірландського письменника-фантаста лорда Дансені. Перше фентезі-оповідання напише у дев'ять, а перше науково-фантастичне – «Вражаюча наукова фантастика» – в одинадцять. Журнал Astounding Science Fiction в публікації відмовить.
На початку 1950-х дівчинка вивчає французьку й італійську літературу епохи Відродження  в коледжі Редкліфф. По закінченні отримає ступінь магістра в Колумбійському університеті, захистивши дисертацію «Зображення смерті у французькій поезії П'єра де Ронсара».
Урсула Ле ГуїнУ 1951-му стає бакалавром мистецтв суспільства Phi Beta Kappa французської та італійської літератури Ренессансу, в 1952-му отримує магістра мистецтв. Починає роботу над дисертаціею й отримує грант за програмою Фулбрайт на навчання у Франції (1953–1954).
Писати продовжує, але друкуватись не намагається майже десять років. За власним твердженням, тому, що навчається писати саме так, як їй хотілось. З 1951 по 1961 роки Ле Гуїн написала п'ять повістей, відхілені видавцями з формулюванням «недоступні для розуміння». В той же час пише вона й вірші, наприклад, «Дикі Ангели», видані в 1975-му.
У 1961 році з'явиться по-справжньому перший короткий роман «І померла Музика», дія якого відбувається, як у ранньому вірші Урсули, у вигаданій країні Орсінія. Пізніше її захопить світ Земномор'я, цикл книг про який, створений для молоді, легко перетне вікові межі читацької аудиторії.
Її «Ліва рука темряви» (1969) – четверта книга Хайнського циклу вважається новаторською, що  перевернула умовності жанру, визнаною візіонерською класикою та. У підсумку вона отримає премії Неб'юла та Хьюго. «Рука», без перебільшення, вплине як на прихильників жанру, так і на тих, хто до того був до нього цілковито байдужим.
Письменницю введено до Зали слави наукової фантастики та фентезі у 2001 році, в 2013 році вона отримала премію Ітона за досягнення у галузі наукової фантастики, присуджену Калифорнийським університетом в Ріверсайді.
Батько переповідав їй легенди каліфорнійськіх індіанців, і саме після цих розмов вона розуміла, що є інші історії, які варті того, щоб їх неодмінно розповісти. В його бібліотеці вона знайшла головний трактат мiстичноi традицiї Стародавнього Китаю – «Дао Де Цзін», який чимало вплине на її свідомість. Батько теж був вражений цим східним рукописом настільки, що заповів, аби на власних похоронах з нього читали уривки.    Урсула ж у підлітковому віці була впевнена, що  «стала даоскою». В роки, коли домінуючими в Америці були розповіді про європейські завоювання та переваги східного узбережжя, виявилося, що місце мають й інші погляди.
Урсула Ле ГуїнЯк позначає біограф Ле Гуїн – Джулі Філіпс, «разом із гострим інтелектом вона мала велике почуття здивування», сформоване, в тому числі літніми перебуваннями в долині Напа та візитамии в дев'ять–десять років на міжнародну виставку «Золоті ворота». Саме тоді Урсула побачила на ярмарці всесвітньо відомого мексиканського художника Діего Рівера, який малював фрески. До того ж їй дозволили посидіти на першероні, якого було оголошено найбільшим конем у світі.
Згодом з'явиться найбільш особисте оповідання письменниці «Родина Херн», де вона описує ярмарок очима маленької Вірджинії, яка вирішує стати поеткою та виголошує: «Я знаю цю славу та місце,  де я буду жити. Я присвячу цьому все життя».  Згодом, героїня отримує Пулітцеровську премію.
Джулі Філіпс згадуює, що Урсула вагалась стосовно рівня такої відзнаки для своєї героїні, яка чимало віддзеркалила її власне життя.
У 1997 році Урсула Ле Гуїн отримає Пулітцерівську премію та стане  фіналістом в категорії наукової фантастики за книгу «Відкриваючи повітря та інші історії».
«Я читав її безперервно дорослішаючи, читаю досі. Вона ніколи не відвертається від того, наскільки суворе серце світу. Це надає її домислам резонанс, серйозність, з якою можуть зрівнятися лише деякі письменники як мейнстрімні, так і рядові», – зазначав американський письменник Хунот Діас.
Вона завжди захищала та відстоювала власні принципи. Критикувала проєкти Amazon і Google, які, за її словами, намагалися захопити видавничу індустрію. Навіть  відхилила номінацію на премію «Неб'юла» за найкращу розповідь на знак протесту після позбавлення почесного членства польського письменника Станіслава Лема. У грудні 2009 року вийшла з Письменницької спілки, яка схвалювала проєкт оцифрування книг Google, що на її думку, порушує авторське право.
Урсула Ле ГуїнЛітературознавці вважають її  прикладом для американців, «які прагнуть усвідомити темне колоніальне минуле своєї країни та пов'язати уроки цієї кривавої історії із сучасними проблемами зміни навколишнього середовища та соціальної нерівності».  В одному зі своїх творів вона влучно процитує приказку письменника та фольклориста, поширену серед деяких представників народу Крі: «Він іде назад, дивлячись вперед».
Біографи називали її художником, який може піти у свій особистий створений світ та, можливо, не завжди знайти вихід. Вважали емоційно-теплою, складною яскравою особистістю, яка не боялася захищати власні забобони.
«Я можу стати колючою та войвничою, якщо мене просто назвуть писменником-фантастом». Я не така. Я романістка та поетка. Не запихайте мене в свій чортів осередок, куди я не вписуюсь, тому що я повсюди. Мої щупальця стирчатимуть з осередку в усі боки».
Відповідаючи одному з видань на питання, чи має хороший письменник страждати, зазначила: «Ні, життя й так тяжке. Ідею, що «хороший письменник має страждати», вигадали чоловіки. Флобер ходив і скиглив, ах, як йому тяжко живеться, як він страждає, поки якась жінка непогано обслуговувала його в побуті. Жінок ніхто в побуті не обслуговує. Жінки виконують усю реальну роботу, а не вигадують собі страждання».
Вона відстоювала красу та інколи руйнівну силу уяви. «Спротив та зміни часто поринають саме в мистецтво. Дуже часто в мистецтво слів».
Її книги перекладені більш ніж 40 мовами та продані мільйонними тиражами по всьому світові. Деякі, зокрема «Ліва рука темряви», дія якої відбувається на планеті без звичних гендерних відмінностей, друкуються вже майже 50 років.
Урсула Ле ГуїнУ пять-шість років вона почала складати рими. В останне десятиріччя життя, коли припинила писати романи, захоплення поезією продовжилось. За піввіку  письменницької діяльності Ле Гуїн опубліковала дванадцять збірок віршів, двічі співпрацювала з професійним психологом і знавцем у галузі витонченних мистецтв, скульптором фотографом та художником   Роджером Дорбандом. Зробила тандем з аргентинською поеткою Діаною Беллессі в двомовній збірці взаємних перекладів. Написала вступ до віршів улюбленого Рільке до збірки «Часослов для нових напрямків», переклала «Дао Де Цзін». До того з'явився один із найзмістовніших, на думку літературознавців, перекладів англійською віршів чилійської поетки та лауреатки Нобелівскої премії  Габріели Містраль.Дослідники наголошували на її поетичній вразливості та щедрості. За сорок років її майже не редугавали як поетку, що свідчило як про певну римову досконалість, так і про те, що не знаходилось відповідних до її рівня небайдужих фахівців.  Є думка, що вірші Ле Гуїн не є втіленням бажань, вони виникають з її бажання слухати, чути та розвивати почуття розуміння та близькості з людським й нелюдським втіленням.
Переклад «Дао Де Цзін» Лао-цзи вона почала у двадцять, закінчила в сімдесят. За цей час було про що подумати. В першому з 81 розділу йдеться про те, що «душа, яка небажає, бачить те, що приховано, та, що вічно бажає – бачить лише те, чого хоче». А ще там про приєднання до безперервності, розум, який слідує за водою, тінню птахів, спостерігає за нерухомістю скелі тонким польотом. Та про те, що повільно в тиші без слів споруджується олтар місця та часу і втрачається «я» як  жертва похвали та й сама хвала тоне в тиші.
Вона завжди була поза модою стилів і віднаходила більше свободи саме в обмеженнях рим, можливо тому її поєзії позачасові, так само як проза. Пам'ятаєте? «Він іде назад, дивлячись вперед».
Її особисте життя – додаткове джерело східних духовних традицій даосизму та буддизму, натхнення для рим, схожих на хокку та їхню транскрипцію з дбайливим американським парафразом.
Деякий час вона приділить віршам і оповіданням в реалістичному стилі, у 1960-х повернеться до наукової фантастики, частково натхненна оповіданнями Пола М.А. Лайнбаргера, який писав під псевдонімом Кордвейнер Сміт.
Десять років на початку літературного шляху видавництва відмовляли їй в публікаціях, перш ніж читачі дізнались про Ле Гуїн як про романіста й оповідача. Коли її питали, як вона з цим поралась, Урсула відповідала: «Я була віддана тому, щоб бути письменником, віддана моїм творам. В мене була впевненість у собі або зарозумілість, які вели мене вперед. Я збиралась зробити це і зробити цілковито по-своєму». Пам'ятаєте в Рільке: «Якщо ангел дозволить явитись, то це тому, що ви переконали його не слізьми, а своєю скромною рішучістю завжди …бути новачком!».
Велику увагу читачів та критики привернула частина серії відомої як «Хайнський цикл», до якої увійшла книга «Обділені» (1974). Письменник Джон Рей в «Paris Review»  зазначить: «Форма книги є мозаїкою першоджерел, записник міжзоряного етнографа, що включає як записи зі щоденника, що містять факти, так і фрагменти іншопланетних міфів».
Урсула Ле ГуїнРоман було процитовано літературним критиком Гарольдом Блумом в його огляді класичної літератури «Західний канон», що дозволило Ле Гуїн отримати ще ширше визнання, посилила це й серія «Земномор'я».
Книги, в центрі яких перебуває молодий чарівник на ім'я Гед, який примиряється з сексом, смертю та іншими обрядами дорослого життя, були продані тиражем понад 1 мільйон екземплярів і перекладені більш ніж дюжиною мов. Третя частина «The Farthest Shore» отримала Національну книжкову премію за дитячу літературу.
І знов увага поважної літературної критики «Washington Post». Майкл Дірда в 1990 році зазначить: «Хоча «Чарівник Земномор'я» (1968), «Гробниці Атуана» (1971) і «Найдальший берег» (1972) позиціонуються як романи для молоді, вони так само глибоко продумані, так само тонко опрацьовані, настільки ж дорослі, як і будь-який інший художній твір нашого часу. Вони заслуговують найвищої похвали: кожен має їх прочитати».
На питання, що очікує людство в майбутньому, з цілковитим знанням питання Ле Гуїн, відповідала: «Біди». Найбільш радікальною роботою під час писання вважала роботу з ідеями, які можна отримати, якщо ви художник і ставитеся до роботи серйозно. Для неї це було формуванням бачення у словесній формі,  тим, що найбільше подобається у світі, і про що  любила говорити, коли йшлося про письменство.
Літературознавці справедливо вважають, що дар Ле Гуїн зараз потрібен більше ніж коли небудь, «бо вона однією ногою немов у світі уявлення, іншою – в землі нашого власного міста та часу. Того самого безпечного місця, де можна сховатися». Невипадково її твори називають «гостинним затишним домом, який багато хто з читачів пам'ятатиме як щось схоже на нору дикобраза: підземний світ, лабіринт, тепле та затишне житло, яке разом із тим запрошує дивитися вперед і назад, розмірковуючи про можливе майбутне та зникле минуле».
Але минуле, як кажуть, то – чужа країна, де немає дому. Ле Гуїн лишила нам відповідь і на це питання. В есе «Інструкція по експлуатації», читаємо: «Дім – це не те місце, куди вас впустити. Це взагалі не місце. Дім – це уявний дім. Уявний дім стає реальністю».
Урсула Ле ГуїнМагічних або внеземних персонажів вона описувала як реальних людей. Стандартної літератури намагалась уникати, мова про літературу сучасну, яку неодноразово висміювала як художню прозу «про неблагополучних міських людей середнього класу».Вона наповнювала свої романи «багато уявними світами, які черпали не стільки із сучасної наукової фантастики, скільки із давньої міфології чи даосизму, східної філософії, яка підкреслює прийняття та зміну. Пані Ле Гуїн колись переклала стародавній «Дао Де Цзін», опублікувавши свою версію даоської класики серед романів, оповідань і книг есе та поезії, які зробили її одним із найулюбленіших авторів в американській літературі». Саме на цьому акцентував репортер колонки «The Washington Post» Харрісон Сміт.
«Китайські літературознавці завжди стримані в своєму ставленні до неспеціалістів, які насмілювались «присвоювати» матеріали, що цілковито належали до їхньої парафії. Проте Ле Гуїн не просто доторкнулась до недоторканого, а й час від часу на рівних брала участь у відповідних конференціях і заходах, занурюючись до даоського академічного середовища. Разом із чоловіком Чарльзом – професором історії Портлендського державного університету, відвідувала конференції та збори, легко та фахово спілкуючись із обізнанними доповідачами. Будь-яку потенційну сінологічну критику Ле Гуїн обеззброювала. Вона цілковито поділяла виклик того, щоб пристрасно співчувати предмету та надзвичайно усвідомлювати «трансгрессію». А головне – неодінно  в пошуках відповідних засобів «брати – не відбираючи». Китайські вчені побачили в ній скоріше союзницю ніж «культурного здобувача». Один із основних доповідачів на одному з високих і поважних заходів нідерландський сінолог, рукоположений даоський священник Крістофер Шиппер був глибоко розчулений  її виступом».
«Даосизм дав мені розуміння того, як дивитись на життя та вести його, коли я була ще підлітком, який шукає засобів осмислити світ, не захоплюючись божественими справами».
Урсула Ле Гуїн за життя стала володарем безлічі нагород, окрім Пулітцерівської премії йшлося про почесну Національну книжкову премію 2014 за видатний внесок в американську літературу. Вона є одним із рекордсменів премії «Локус». Також була кандидатом на отримання Нобелівської премії з літератури, і британський сайт азартных ігор Ladbrokes оцінював її шанси 33 до 1. Загалом вона здобула 21 знакову літературну перемогу і була 72 рази номінована.
Разом із тим, її часто називали літературним аутсайдером, тому що вона скептично ставилася до видавництв, які були націлені лише на прибуток і продавали письменників, «немов дезодорант, кажучи їм, що публікувати та що писати». Показово те, що один із найвідоміших її романів «Ліва рука пітьми» було надруковано в м'якій обкладинці за ціною 95 центів. І це не завадило їй, як пам'ятаємо, отримати за нього премії Небьюла и Хьюго – дві з найбільш значущих і високих нагород в галузі наукової фантастики.
Урсула Ле ГуїнВ одному зі своїх пізніших есе вона зізнавалась: «Чого я не усвідомлювала, так це того, що люди все ще складають міфи. Звичайно, кожен сам вигадує історію; але тут це робить дорослий, для дорослих, без жодного вибачення перед здоровим глуздом, без пояснень, просто висаджуючи нас прямо у Внутрішні Землі. Я відкрила свою рідну країну».
Під час поїздки до Парижа на кораблі «Куїн Мері» вона познайомиться з американцем французського походження істориком Чарльзом Ле Гуїном і вирішить відкласти написання докторської. Вони одружилися 1953 року, в шлюбі народилось троє дітей, так було відкрито ще одну не менш цікаву та значущу «країну».
Її книги часто надихали та немов передбачали інші, не менш популярні фентезійні твори, на чому зауважував у 2016 році журналіст «New York Times» Девід Стрейтфельд: «Слово для світу – ліс» (1976) про вторгнення людей на планету мирних, інопланетян, що люблять природу, здавалося, послужило джерелом натхнення для блокбас Джеймса Кемерона «Аватар»; «Планета вигнання» (1966), де пори року тривають 15 років, а істоти нападають з холодної півночі, випередили «Гру престолів».
Згодом вона здобула кілька нагород за досягнення в галузі наукової фантастики, включаючи премію Великого магістра від Асоціації письменників-фантастів і фентезі Америки, а в останні роки легко та впевненно перетнула межі жанру, написавши «Лавінію» (2008), де другорядний персонаж з «Енеїди» Вергілія стає зіркою її власної історії. Багато в чому роман став продовженням давнього інтересу пані Ле Гуїн – форми фемінізму, яку вона називала гуманізмом.
У 1983-му, виступаючи на випускному вечорі в коледжі Міллс в Окленді з промовою, яку дослідники риторики пізніше включили до сотні найкращих політичних промов минулого століття, Урсула Ле Гуїн описала майбутнє, в якому молоді жінки знайдуть ту саму незалежність, якої досягли багато її героїнь. «Чому вільна жінка з вищою освітою має або боротися з Мачоменом або служити йому? Чому має жити на його умовах? Сподіваюся, ви живете без необхідності домінувати та без необхідності бути домінованою».
Її справді потрібно читати й не лише тому, що Стівен Кінг називав іконою, а оглядач Маргарет Этвуд в «The Guardian» вважала «одним із найвеличніших литературних діячів 20-го століття».
Урсула Ле Гуїн – стовідсоткове уособлення часів, культур, сучасності. Вона стовідсотково довела, що наукова фантастика та фентезі мають таке ж право на звання литератури, як будь який інший жанр. Вона поза усіляких жанрів є уособленням власного авторського голосу, який зустріли скептично, але згодом почули переконливо. Чому? Бо ані секунди не побоялася стрибнути в прірву, піднявшись над нею перед тим якомога вище.

І ти є.
Немає безпеки і немає кінця.
Слово має бути почутим у тиші;
Має бути темрява, щоби побачити зорі.
Танець завжди танцюється над порожнечею,
над жахливою безоднею.
Так, пані Урсуло. Завжди.

У «Територій особистості» Урсула Кребер відома всьому світові як американська письменниця, поетка та літературна критикиня Урсула Ле Гуїн. Єдина донька поруч із трьома братами в родині відомих антропологів, які закарбували в історії останнього члена племені Яхі – Іші.

«А правда насправді в тому, що чим людина сильніша за душу, чим більше вона знає, який би життєвий шлях вона не обрала, шлях цей здається їй усе вужчим і вужчим, поки врешті-решт він не перестане бачити його перед собою, а тільки робить те єдине, що має робити…»
«Але чим довше життя, тим більша його частина припадає на старість».
«Англія – хороша країна для інтровертів; вони мають місце у суспільстві, якого немає у Сполучених Штатах».
«Будь-яка політична чи наукова течія, яка оголошує себе голосом розсудливості, – це гра в бога, а за це слід лупцювати та ставити в куток
«Вигадка виникає з уяви, що працює над досвідом. Ми формуємо досвід у нашій свідомості так, щоб він мав сенс. Ми змушуємо світ бути ретранслятором та розповідати нам історію».
«Вона вже почала потроху розуміти, що свобода – це нелегкий тягар, великий загадковий тягар для душі. Нелегко його нести. Це не подарунок, а зроблений тобою вибір; і вибір цей може мати найнесподіваніші наслідки. Шлях свободи веде нагору, до світла, але, якщо тягар її надто тяжкий, можна ніколи не досягти кінця шляху».
«Віра – це рана, яку лікує знання».
«Дощ, що проллється на острові Рок, обернеться, можливо, посухою на Осскілі, а штиль у Східному Краї впаде штормом і страшними бідами на Західний, якщо не до кінця уявляти кінцеву мету власних дій».
«Доросла творча людина – це дитина, яка вижила».
«Добре, коли подорож добігає кінця, але сам пройдений шлях означає ще більше, в кінці всіх кінців».
«Джоан Роулінг має безліч достоїнств, але оригінальності немає в жодній з книг про Поттера. Що засмучує».
«Запалена свічка неодмінно породжує тіні».
«Зерно найкраще проростає у лайні».
«Зрозуміти сутність предметуа набагато важливіше, ніж з'ясувати, яка його  користь».
«Істина така, що коли сила людини зростає, а знання її збільшуються, одночасно звужується відкритий для неї шлях. Зрештою вона вже не обирає, а чинить так, як повинна вчинити».
«Поділ на добро та зло відрізняється від точки зору Толкіна, у якого злі істоти – лише метафора зла в нашому житті; він ніколи не кидає людей у темряву зовнішню, як любив робити Льюїс».
«Кожна річ, доведена до краю, стає нестерпно обтяжливою, якщо не канцерогенною».
«Космос виявився набагато більшим, ніж нам би хотілося».
«Кохання не покладено перед тобою, як камінь. Його треба створити. Як хліб, його треба випікати щодня, щоб він завжди був свіжим».
«Література – це колективне підприємство… Матеріал із чужих книг просочується в нас так само, як і наш власний досвід, компостується, перетворюється та трансформується уявою так само, як і реальний досвід, і виходить назовні цілком зміненим».
«Люди звикли будь-яку людську близькість зводити тільки до еротизму, грабуючи самих себе, тому що таке сприйняття збіднює й отруює будь-яку духовну насолоду, будь-який прояв людських почуттів».
«Люди, які заперечують існування драконів, як правило, бувають зжертими ними зсередини».
«Людині хотілося б побачити мету, до якої вона рухається, але побачити її вона не може, доки не поверне назад, доки не повернеться до своїх витоків, не збереже пам'ять про них у душі своїй. Якщо вона не хоче стати тріскою, безсилою у водах струмка, який її несе, то повинна стати струмком, стати сильнішим за його течію – і пройти шлях від витоків до гирла на березі моря».
«Магія – і є точним знанням справжнього імені предмету».
«Мене дратує одне: перш ніж ми знищимо себе, ми знищимо планету».
«Моя уява часто змушує мене почуватися дурною: вона дарує мені нові світи і виганяє мене з них».
«Моє дитинство було таким, що називають «щасливим». Мої батьки були люблячими, добрими та розумними. Для мене другою мамою була моя двоюрідна бабуся. Я могла наслідувати трьох моїх братів (ну і «боротися» з молодшими з них). І кожен у сім'ї був радий тому, що я була дівчинкою. Це зробило мене здатною радіти з того, що я жінка».
«Мудрий не той, хто знає відповіді на всі запитання, а той, хто знає питання, на які немає відповідей».
«Найважливіші питання ти маєш поставити собі сам».
«Найважливіше – це не результат пошуку, а сам пошук. Правда має відкриватися потроху. Якщо тобі надати її цілком, ти можеш просто не прийняти її».
«Нам подобається думати, ніби ми живемо при сонячному світлі; але половина світу завжди у темряві; і фантазія, як і поезія, говорить мовою ночі».
«Найбільша проблема релігії полягає в тому, що сьогодні їй доводиться бути містичною та войовничою одночасно».
«Навіть дурниці небезпечні в руках дурня».
«Немає правильних відповідей на неправильні запитання».
«Ніколи не май справи з тим, від кого ти хоч раз чув «я ж тобі говорив».
«Не можна тримати в невігластві розум, народжений у великих справах, це небезпечно».
«Небезпека невіддільна від влади, як тінь невіддільна від світла».
«Одна людина – звістка, дві людини – вторгнення...».
«Перш, ніж щось сказати чи зробити, ти неодмінно маєш дізнатися ціну, яку за це заплатиш!»
«Повірте, діти чудово розуміють, що єдинорогів немає. Але вони так само чудово розуміють, що книги про єдинорогів – звичайно, якщо йдеться про добрі книги – це правдиві книги».
«Погано, коли особисте рішення плутають з особистою думкою. Рішення – те, що можна назвати цим словом, – ґрунтується на спостереженнях, на фактичній інформації, на інтелектуальних і етичних судженнях. Думка, яку так люблять мас-медіа, політикани та соціологи, може складатися за повної відсутності інформації. У гіршому випадку особиста думка, не підкріплена ні моральними цінностями суспільства, ні роздумами, а відображає лише невігластво, заздрість і страх».
«Ранок настане у будь-якому випадку – навіть якщо ти забудеш завести будильник».
«Самотність і є чаклунство, самотність сильніша за всяке чаклунство. По суті, це не суперечить законам Природи».
«Світу з його державами, арміями, заводами та великими вождями музика каже: «Все це недоречно», – а стражденній людині вона, впевнена в собі і ніжна, як справжнє божество, шепоче: «Слухай».
«Старість не є станом розуму. Це є обставини існування».
«Сумніваюся, що уява може бути придушена».
«Та й що ми знаємо про вічність? Ми здатні лише мигцем її побачити – коли відчуваємо почуття, подібні до пристрасного кохання».
«Так важко бути релігійною, якщо знаєш, що віра і бог перебувають у релігії в заручниках».
«Типовий американський джентльмен Джемс, який здається сьогодні таким м'яким, настільки наївно інтелігентним, – погляньте, як часто вживає він принизливий займенник «ми» («нас», «наше»), ніби скромно припускаючи безперечну рівність із собою будь-якого зі своїх читачів. – був, є і назавжди залишиться носієм істинного філософського радикалізму».
«Тінь – інший бік нашої психіки, це темний брат свідомого розуму. Це Каїн, Калібан, монстр Франкенштейна, містер Хайд. Це Вергілій, який провів Данте через пекло... Тінь стоїть на порозі між свідомим і несвідомим розумом, і ми зустрінемо її в наших снах, як сестру, брата, друга, звіра, чудовисько, ворога, керівника».
«Успіх – це завжди чиясь поразка».
«У мистецтві зробити «досить добре» – завжди недостатньо «добре».
«У мене немає жодних забобонів, але якщо можна вважати забобонами нижченаведене, то ось будь ласка: коли я пишу роман, я завжди побоююся, що помру до того, як він буде закінчений. Цього вже не сталося 21 раз, але колись, зрозуміло, станеться напевно, тож…».
«У вічності немає сюрпризів для нетерплячих».
«Єдине, що робить життя можливим, – це вічна, нестерпна невпевненість: незнання того, що станеться далі».
«Якщо ти хочеш, щоб твої твори сприймали всерйоз, не виходь заміж, не май дітей і, найголовніше, не вмирай. А якщо тобі все ж таки доведеться – покінчи життя самогубством. Це всіх влаштує».
«Якщо справи перестають приносити тобі користь – вбирай інформацію. Якщо інформація перестає приносити тобі користь – спи».
«Я отримую збочене задоволення в тому, що називаю себе феміністкою».
«Фантастика – один із найстаріших жанрів літератури, який міцно завоював своє місце у серцях людей. І, незважаючи на те, що вона постійно народжує нові стилі та форми, це не змінює кінцевої суті. Ті, хто бачить у ній лише суцільну вигадку, насправді лише бояться свободи, яку вона дає. На користь фантастики говорить те, що вона зрозуміла і доступна дітям, адже вони, на відміну від дорослих, не соромляться розкріпачити власну уяву».
«Щоб почути – треба мовчати».
«Щоб безпечно міркувати про придатне для життя майбутнє, можливо, нам варто знайти ущелину в скелі та повернутися назад. Щоб знайти своє коріння, можливо, нам слід шукати його там, де коріння зазвичай є».
«Чи може цілком здорова людина жити в цьому світі й не збожеволіти?».
«У книгах Діка немає героїв, але є героїка. Ці книги примушують згадати Діккенса: єдині справжні речі на цьому світі – це чесність, постійність, доброта і терпіння звичайних людей».
«У 60-х роках я стала частиною покоління, незацікавленого в підкоренні простору або зіркопрохідництві, але такого, що використовує цю форму як прекрасне поле для нових виправлених метафор, якими можна грати нескінченно, як музикант із сонатою».
«Я зробила свідомий вибір в тому, що  більшість моїх персонажів є людьми з кольоровою шкірою. У мене точилися нескінченні бої з відділами, які завідували обкладинками. Поступово люди на них потемніли – це зайняло занадто багато часу».
«Я не більш самотня, ніж той божевільний біля ставка, який сміється так голосно, бо думає, ніби він один».
«Якщо наукова фантастика – це міфологія сучасної технології, то цей міф дуже трагічний».
«Я не дуже люблю писати есе <…>: більшість моєї нон-фікшн пишеться, коли я прохолоджуюся в очікуванні оповідання чи вірша. Вони дійсно приносять якусь радість, але ніколи – справжнього задоволення, яке я негайно отримую від оповідань чи віршів».
«Як письменник-фантаст, я не говорю посланнями. Я говорю історіями. Звичайно, моя історія щось означає.... Такі терміни як «послання» відповідають роз'яснювальним чи методичним листам, проповідям – відмінним від мови вигадки. Уявлення про те, що історія містить певне послання, передбачає, що вона може бути скорочена до кількох абстрактних слів, акуратно зведених у шкільний чи інститутський іспит чи жвавий критичний огляд».
«Якщо хочеш стрибнути у прірву, піднімися спочатку якомога вище».
«Якби насправді вдалося викорчувати уяву в дитини з коренем, вона виросла б баклажаном».

Фото:
https://www.forbes.com/sites/entertainment/article/ursula-le-guin-books/

Джерела:
Урсула Ле Гуин. Волшебник Земноморья [аудио-книга] / Урсула Ле Гуин; пер. И. Тогоева.– К.: Сідіком, 2003.– эл. опт. диск (CD-ROM); МР3 -160кБіт /сек,44.1кГц.– (Лучшее зарубежное фэнтези).
Ле Гуин, Урсула. Глоток воздуха / У. Ле Гуин.– М.: Эксмо, 2008.– 320 с.– (Звезды фантастики).
Ле Гуин, Урсула. Голоса / У. Ле Гуин.– М.: Эксмо, 2008.– 352 с.– (Звезды фантастики).
Ле Гуин, Урсула. Левая рука тьмы: роман и рассказы / Г. У. Ле.– М.: Радуга, 1992.– 384 с.
Ле Гуин, Урсула. Пересадка: фантастические рассказы / У. Ле Гуин.– М.: Эксмо, 2007.– 320 с.– (Звезды фантастики).
Ле Гуин, Урсула. Легенды Западного побережья: фантаст. произведения / У. Ле Гуин.– М.: Эксмо, 2008.– 672 с.– (Вся Ле Гуин).
Ле Гуин, Урсула. Порог: роман / У. Ле Гуин; пер. с англ. И. Тогоева; авт. предисл. В. Гаков.– Москва: Известия, 1989.– 221 с.– (Библиотека журнала «Иностранная литература»).
***
https://www.newyorker.com/culture/postscript/the-subversive-imagination-of-ursula-k-le-guin
https://literary-arts.org/archive/ursula-k-le-guin-5/
https://www.bunkhistory.org/resources/at-home-with-ursula-le-guin
https://www.nytimes.com/2018/01/23/obituaries/ursula-k-le-guin-acclaimed-for-her-fantasy-fiction-is-dead-at-88.html
https://www.literaryladiesguide.com/author-biography/ursula-k-le-guin/
https://www.biography.com/writer/ursula-k-le-guin
https://www.neh.gov/article/ursula-k-le-guin-was-creator-worlds
https://www.poetryfoundation.org/articles/148040/always-beginning
https://www.cluber.com.ua/ua/lifestyle/samorazvitie-lifestyle/2014/10/23-tsitatyi-genialnogo-pisatelya-ursulyi-le-guin/#goog_rewarded

14.01.2025


Дивіться більше матеріалів:   https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html