Соломія Крушельницька

Соломія Крушельницька. Титул найвидатнішої співачки світу вона отримала ще за життя. Бути із нею поруч на одній сцені вважали великою честю імениті виконавці минулого століття. Її думки – у «Пунктирі».

«Ви знаєте, яке то щастя співати своєму народові! Я така рада, коли бачу, що люди з насолодою слухають, що мовчки співають разом зі мною, що пісня доходить до їх сердець, а мої переживання зливаються з їхніми. Коли моя пісня несе їх у світ краси і високих прагнень, то це така велика нагорода мені, що про іншу й не мрію».

«Ви мене запитуєте, що я буду робити, як я поєднаю замужжя з публічною службою. Та ще з такою, як моя? Мені ані в голові замужжя, бо це зовсім не на часі для моїх мрій. Я тепер цілковито принадлежу моїм студіям і артизмові, тому й то про замужжя не можу інакше думати, хіба тільки в перспективі… Нещасливий був би мій чоловік, якби я і по замужжю не покинула театру. Я би його не змогла любити так, як люблю музику, а це було би болісно для нього, а ще більше для мене…».

«Своїми успіхами на великих оперних сценах світу я завдячую своєму рідному співучому народові, його невмирущій пісні-чарівниці. Це вона вивела мене на широку дорогу мистецтва. І повірте, мені дуже прикро, що я так мало зробила для нашого народу».

«Справжню красу, народне мистецтво всюди розуміють. Наші пісні за кордоном публіка сприймає гаряче; захоплюється їх мелодійністю, багатством змісту. Щодо слів, то, звичайно… Я ніколи не співала наших пісень в перекладах на інші мови».

«Сумно то дуже узнати в собі та признатися в тому, що таке плохеньке образоване під кожним поглядом мені дісталося, та дарма! Може, краще бути переконаною в такому факті, ніж мислити про себе навпаки! Врешті нема кому й дорікати за це, і сама перед собою мушу упокоритися. Мої батьки бідні, тай у нас рідні, аби здорові були, восьмеро, то ж і не диво, що всякі пориви марніють без часу за таких обставин».

«Я мала хвилини великої насолоди, коли могла чужинцям показати красу наших народних пісень. Ці пісні були сильнішим доказом нашої високої культури, ніж факти з нашого славетного минулого або тридцять мільйонів населення. Українські пісні я популяризувала в різних кінцях світу, і не раз мені було прикро, що я не могла залишати ноти всім тим, хто ними захоплювався і хотів їх вивчити».