Ольга Кобилянська

Ольга Кобилянська: «Навіщо Бог наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею?»

Ми звикли бачити на фото серйозну у строгому вбранні письменницю, часто забуваючи, що вона, в першу чергу, жінка, яка полюбляла ходити на танці та кататися верхи на конях, парфуми із запахом фіалки та гру на цитрі.

Про майстриню слова трохи більше завдяки «Пунктиру».

«А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути».

«Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них».

«Ви, добрі люди, коли будете все це читати, не думайте про мене погано – що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Коли ви б могли заглянути в моє серце… Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське. Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю, як романтики страждають».

«Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця».

«Пустині дайте мені! Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем… без гуку і життя – нехай я плачу. Там я не стріну нічиїх очей… Зарию обличчя в запеклу землю й буду її освіжувати своїми сльозами, доки вони стануть і затоплять жаль мій смертельний і мене. А сонце буде їх усе пити… жадібне сонце болю…».

«…сиджу самотою і дослухаюся до бурі в своїй душі, дослухаюся до волання шаленої, неприборканої туги… Що хоче те немудре серце? Чого воно не дає мені спокою? Що так немилосердно розхитує мої засади, як буря ті смереки на горі?.. Кажуть, що є натури, які самі себе знищують. Чи я така натура? І кажуть ще, що є залюбливі натури… Я, напевне, належу до них..?».

«Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалася у когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба…».

«Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов…»

Вознюк, Володимир Аксентійович. Ольга Кобилянська [Текст] / В. Вознюк. – К.: Укрвидавполіграфія, 2012. – 151 с.

Погребенник, Федор Петрович. Ольга Кобылянская [Текст]: до 125-річчя від дня народження / Ф. П. Погребенник. – К.: Знання УРСР, 1988. – 47 с. + 20 см.

18.09.2020