Луї де Фюнес. За лаштунками усмішки
 Він народився дев`яносто років тому і був приречений дарувати усмішку. А ще був схожий на справжнісінький фонтан енергії. Які ж особисті енергії насправді вірували за лаштунками його сцени та кадру, мало відомо. Ну, наприклад, хто врятував йому життя під час Другої світової або чим він назавжди здивував Жана Ануя; яке кіно полюбляв насправді та що його пов'язує з Романом Поланскі? Цікаво й чому на його грядці в заміському маєтку Шато-де-Клермон цибуля-порей висаджувалась обов'язково поруч із вишуканою квіткою і для чого перед сном неодмінно навпроти були присутні три годинники. І що в його особі втратила історія музики в обмін на отримане світовим кінематографом і театром?.. Питань безліч. Спробуємо з'ясувати та прокреслити.Він народився в один рік зі своєю єдиною коханою жінкою Жанною Августиною де Бартелемі де Мопассан, яка була поруч сорок років. Дотик якої рятував його хворе серце, а відданість і щире кохання давали віру та надію, здавалося б, у ситуаціях патових. Так, її прізвище мало стосунок до автора «Любого друга», але, головне, – було пов`язане з одним із найвеличніших коміків світу.Луї де Фюнес (фр. Louis de Funеs). Французький кіноактор, кінорежисер і сценарист іспанського походження. Батьки якого родом із Севільї, але опинились у Франції. Чому саме? Amour.J «Карлос утік з Іспанії, викравши… Леонор Сото де Галарца, яка, крім іспанського, мала й португальське коріння і в яку закохався в Мадриді. З першої зустрічі дівчина не залишилася байдужою до шарму цього красивого андалузького адвоката, але батьки не схвалили її вибору, мріючи для неї про іншу партію». Молоді оселилися в Курбевуа, поблизу Парижа. У 1906 році з'явилася на світ донька Луї-Марі (на прізвисько Міна), у 1910-му – Шарль і через чотири роки – Луї. На адвокатську практику у французькій столиці батько права не мав, тому вирішив зайнятися виготовленням штучних смарагдів. Бажання цікаве та дивне, бо нюанс полягав у тому, що він страждав на дальтонізм і вирізняв лише два кольори чорний і білий. Шестирічний Луї стає його очима та пояснює, який насправді виріб той тримає в руках. Можливо, звідти в нього почуття іронії та гумору на межі, бо ситуації траплялися комічні, а йшлося про рідну людину, яку образити він не міг. Саме це відчуття делікатності ніколи не дозволить йому у ролях робити фальшовані плюси. У дитинстві Луї ласкаво звали «Фюфю», хлопчина добре знав французьку, іспанську й англійську. Захоплень було чимало: малювання, гра на фортепіано, пародії на знайомих і незнайомих. Творчу кар'єру розпочне невдовзі саме як піаніст, до речі, так само віртуоз, як у подальшому актор. Коли матінка вирушила на пошуки блудного батька, Луї на деякий час опинився в притулку для немовлят. Улюбленим його заняттям є велосипедні подорожі, заколисування немовлят і годування їх сосисками. Батько повертається додому тяжко хворий на сухоти і дарує синові виготовлену власноруч, набиту соломою фігурку: «Це найменша пташка у світі. До того ж, «колібрі» на арго означає «смарагд»!». Луї все життя не розлучатиметься з найціннішою для себе коштовністю у світі, тримаючи батькового птаха щастя у долонях і серці. У день, коли померла матуся, Луї де Фюнес грав у виставі Саші Гітрі «Давайте помріємо». Зірвати виступу не міг, і Жанна казала, що чоловік ніколи не грав краще ніж того вечора. Усе життя він вважатиме, що саме матінка навчила його комедійній майстерності, бо ситуацій, із яких вона виходила з неймовірною винахідливістю та почуттям гумору, було чимало. Луї порівнював її з найвеличнішим французьким коміком Жюлем Мюрером. Також багато матеріалу та пластики для театральних і кінообразів візьме він від тіточок дружини.  Луї та Жанна познайомились під час окупації 1942 року в школі джазу. Дівчина побачила об`яву про набір цілком випадково, Луї ж записався до школи напередодні з бажанням опанувати нотну грамоту, хоча вже успішно грав на роялі в «Горизонті» – одному з барів у районі площі Мадлен. «Я грав по дванадцять годині без перерви, – згадував він. – Перед початком мені давали п'ять хвилин, щоб поїсти в гардеробі. Не дозволяли навіть сходити до туалету. І вимагали, щоб я постійно усміхався».Освічена дівчина з поважної родини, яка захоплювалась Лафонтеном і знала його всього напам`ять, була ошелешена геніальністю нового знайомого з першої ноти. Вона прохає Луї про уроки музики, він, в свою чергу, запросить її на вечерю до «Горизонту». Сервіровка була чудова, згадує закохана дівчина, напевно Луї, бажаючи здивувати, витратив на омари та шампанське всю зарплатню. Викладачі школи джазу не розуміли навіщо йому займатись, грав він насправді феноменально, і вчителі побоювалися, що їхні поради лише занапастять його талант. Усе життя він захоплювався саме джазом, на день народження близькі завжди дарували йому новий альбом улюблених піаністів Оскара Питерсона або Еррола Гарнера, саме на це й сам витрачав останні кошти. В будинку, де мешкав, завжди стояв рояль, але на ньому Луї майже не грав, можливо, щоб не згадувати пов`язані з цим складні часи. На клавіші сердився так само, як і на іспанську мову, якою відмовлявся говорити. Улюблені співаки – Моріс Шевальє і Жільбер Беко. Його особлива експресивна манера вести діалог й існувати в кадрі та на сцені, була прокреслена саме інтонаціями «музики, що говорить правду». «Музичне обдарування відіграло велику роль у його кар'єрі. Воно допомагало йому, зокрема, заповнювати горезвісні паузи перед тим, як вимовити репліку. Ці паузи залежали від серйозності того, що він почув або дізнався від партнера. Подібно до соліста-співака, який погодить своє виконання з оркестром, він умів використати очікувану ноту з деяким відривом, надавши їй тим самим особливого значення». «Фредерик Шопен мав слабенький рояль і не мав щасливої можливості почути власні вальси у виконанні батька, зіграні на великому Steinway. Жанові Аную пощастило більше: він почув свій вальс перетвореним, завдяки грі мого батька», – читаємо в книзі спогадів синів де Фюнеса. Йшлося про п`єсу «Вальс тореадорів», поставлену в 1970-ті в театрі на Єлисейських полях. Отже, 1942… Час небезпечний, в «Горизонті» завжди повно фашистів, а Луї вкладав у свої куплети відверто протестні та провокативні рядки. І фашисті, схожі на «тигрів під анестезією», охоче підспівували, американські тексти, не розуміючи підступності. Якось завсідник став чіплятися до Жанни, але Луї швидко та безстрашно знайшовся: «Герр Фрідріх, дозвольте вам представити мою наречену!». Саме того вечора він сказав дівчині, що вони заручені, зовсім забувши, що на той час уже був одружений і мав сина. Справедливості ради, треба зазначити, що з сином бачитися йому забороняли, а розлучитися він з його перша дружина вирішили через місяць спільного життя. З Жанною Луї одружується рік потому, в шлюбі з'являється двоє синів Патрик і Олів`є. Блукати Парижем під час комендантської години було для закоханих цілковитим самогубством. «Патрулі забирали в заручники всіх схоплених городян і розстрілювати на горі Мон-Валерьєн. Саме тому дядько Анрі, який разом із дружиною тримав готель за два кроки від будинку Жанни, запропонував Луї чудовий номер. Якось покоївка Симона, відкривши двері гестапівцям і почувши, що вони бажають бачити Луї де Фюнеса, бо Служба обов'язкової трудової повинності потребувала робочої сили, не розгубилася і сказала, що він залишив готель і поїхав «невідомо куди». Фактично вона врятувала його життя та долю всесвітнього кінематографа, не кажучи вже про театр.  У віці одинадцяти років у ліцеї він уже грав роль жандарма в учнівському спектаклі, а залученню до акторської професії пізніше завдячував актору, сценаристу та режисеру Даніелю Желену.Грошей не вистачало, родина де Фюнеса та їхні друзі жили одним днем. Желен порадив почати з масовки. Добре поінформований друг повідомляв, які фільми зніматимуться. Справжній роман із кіно почнеться в Фюнеса після Другої світової, до того ж він встигне отримати уроки майстерності у французького актора та засновника паризьких драматичних курсів власного імені Рене Симона. Дебют стався в 1945-му в епізоді стрічки «Барбізонська спокуса» (реж. Ж Стеллі). Свою першу головну роль браконьєра Блеро він отримає тринадцять років потому в стрічці «Не спійманий – не злодій» режисера Іва Робера, після чого його спіткає чимала популярність – постійна супутниця життя. Початок п'ятдесятих виявиться шаленим за затребуваністю: Фюнес грав у п'єсі Фейдо «Блоха у вусі» у театрі «Монпарнас», після закінчення мчав до театру «Берне» на Єлисейських Полях, щоб зіграти в трупі Бранкіньолей перший скетч «Бубуль і Селекція». «Швидко напнувши фрак, він виходив у зал під руку з Колетт Броссе, коли там з'являвся бармен – Робер Дері з чашкою кави і, послизнувшись, виплескував її вміст йому в обличчя. Впевнені, що це справжній клієнт, глядачі висловлювали повне захоплення. Потім перебігав вулицю, щоб з'явитися в іншому театрі ще в одному скетчі, вже в ролі пожежника зі шлангом у руках. Якось увечері, побачивши його у цьому костюмі на вулиці, швейцар відомого кабаре почав терміново евакуювати гостей. Потім їхав на метро на вулиці Кюжас, де зображував Клошара…». Справжній успіх настане після сорока, і він часто говорить, що спирається на десятиріччя невдач. Усе життя Луї де Фюнес вважав себе невдахою, журналісти після інтерв`ю відверто дивувались, як цій похмурій людині зросту ледь більше півтора метри, вдається смішити всю Францію. де Фюнес із неперевершеним почуттям гумору, наближеним іноді до сарказму, пояснював: «Я торгую веселощами з дев`ятої ранку до сьомої вечора». До виходу на сцену актор готувався завжди старанно. Гримувався, повторював текст, відпочиваючи на кушетці, проганяв непотрібні думки і перемагав страх, що неодмінно охоплював його перед виставою. Його ніколи не цікавило життя шикарне, зручне – так. Між люксовим рестораном і простенькою закусочною він обирав другий варіант, бо до вподоби йому були скромні страви та прості люди. Якщо, на своє нещастя, був званий у місця для снобів, то з самого ранку починав вередувати і псував близьким увесь день: «Доведеться ввечері вбратися мавпою! До того ж вони розраховують, що я їх потішатиму!». Про нього говорили багато заздрісної брехні, особливо про стосунки з колегами. Вигадували, що він спеціально прохає, щоб їх знімали лише зі спини і ніколи не поступиться місцем зірки. Все було з точністю до навпаки: він завжди приходив партнерові на допомогу та наполягав, щоб ім`я колеги писали на афіші тим самим шрифтом, що й власне. «Жак Дінам, Гі Гроссо та Мішель Модо складали його «ближнє коло»: їхня вірна дружба заспокоювала».  Образ завжди видавався йому важливішим за текст, саме тому він завжди мріяв знятися в німому кіно. Його вабили комедії за участі Стена Лоурела, Олівера Харді, Чарлі Чапліна, і доволі часто він влаштовував близьким кіноперегляди. «…купив усі їхні фільми на вузькій плівці і любив демонструвати вечорами після вечері у спеціально обладнаній для цього більярдній».Його міміка була неповторною, авторською, завжди викликала багато здивувань, захвату, сперечань. Недарма актора називали людиною сорока обличь за хвилину. Мімічна досконалість була результатом великої роботи та ретельної підготовки. До того ж спробою не зійти з глузду в тяжкі часи роботи тапером в переповненому фашистами барі. Значення відіграло й уважне спостереження за людьми і тваринами, що давало можливість природньо наслідувати. «Його робота була ближче до праці карикатуриста, ніж годинникаря. Протягом своєї кар'єри він, боячись заштампуватися, часто вносив виправлення у свою гру. Дружина дуже допомагала йому, попереджаючи про підводні камені, про повторення комічних ефектів». Луї майстерно віддзеркалював підглянуте в цирку та зоопарку, але спостерігати за людиною щохвилини для нього було найцікавішим. «Весь день він записував на клаптиках паперу поведінку, жести та ходу людей, з якими спілкувався. На відміну від Джейн Гудолл, він не ризикував життям, але теж повинен був залишатися непоміченим, щоб його сусіди проявили себе в їхньому справжньому світлі. А це не просто, коли ти зірка!». Син Олів`є, який мав невеличкий акторський досвід згадував найкращі уроки батька з професії: «Ніколи не вважаючи, що досяг вершини, він часто говорив про те, що іноді доводиться переглядати свої досягнення, а також міркував про прагнення досконалості, яке вважав для себе обов'язковим, щоб досягти горезвісної правдивості, здатної викликати сміх». Знався актор і на технічних тонкощах: значенні світла, звуку, зворотної зйомки, панорами, голосу за кадром. На думку Олів'є, розум батька нагадував величезну дослідницьку лабораторію «Не було жодної вистави, в якій він би не знаходив новий погляд, жест, вираз обличчя, а то й цілий імпровізований скетч». Кар`єра ж для нього, на думку сина Патрика, була схожа на будинок, потрапити в який можливо було, лише піднявшись сходами, на кожному майданчику зупиняючись перепочити. У 1960-их починається справжній зірковий кіношлях, щороку Луї де Фюнес знімається у декількох стрічках Справжню популярність принесла роль комісара Жюва у трилогії про Фантомаса режисера Андре Юнебеля. Звичайно ж, згадуємо й «Роззяву» (реж. Жерар Урі, 1965) та «Велику прогулянку» (1966 р.) з неперевершеним комічним тандемом – Луї де Фюнес і Бурвіль. Сучасники акцентували й на його дивовижному чутті, що дозволяло виявляти найдрібніші та непомітні іншим, але при цьому головні нюанси в характері та ситуаціях. Порівнювали це зі здібностями медіума, бо інакше неможливо пояснити такий вплив актора на натовп. Присутні ж на його виставах часто висловлювали занепокоєння станом здоров'я актора. «Ви, мабуть, абсолютно спустошені після такої темпераментної гри! Скільки кіло ви втрачаєте під час вистави? Ваша гра – справжній марафон! – казали йому». Він був стовідсотково актором театральним, де на відміну від кіно мав безпосередній контакт із глядачем та чарівну непередбачуваність моменту. Але мало хто знав, як захоплювався, стовідсотково відмінними від того, що робив, американськими серіалами, мріяв зіграти «Скупого» Мольєра та знятися в Романа Поланскі, з яким якось обідав у готелі «Плаза Атене». «Їхня взаємна повага могла обернутися плідною співпрацею, якби не особисті проблеми, які довго заважали цьому великому режисеру працювати в кіно».  Свого часу він кинув навчання в престижному ліцеї, який закінчили Поль Верлен, Тулуз-Лотрек, Марсель Пруст, Жан Кокто та випробував багато професій. Напевно, щось із цього переліку він вигадував саме для інтерв`ю, але факт такий насправді був.Мова, наприклад, про досвід оформлювача вітрин, бо олівцем він володів так само спритно, як клавішами роялю. Майбутній актор писав наївні пейзажи й супроводжував малюнки гумористичними нотатками: «Дехто малює кріпака, обсипає його образами, а потім стирає, щоб той не зумів йому відповісти». При відвідуванні залів Музею Ватикану його художній смак та серце хвилювала «Pieta» Мікеланджело, у Сікстинській капелі надовго завмирав перед фрескою «Страшний суд». Актор зупинявся перед якимось полотном, скульптурою чи триптихом, захоплено дивуючись гармонії ліній, барв «або відчуваючи погляд автора, який зворушує його. При цьому незмінно високо оцінюючи талант художника: «Який разючий! Яка потужна хватка, як він примудряється передавати найдрібніші деталі!». Ближні були для нього найвищим сенсом, подарунки від нього іноді здавались дивними, але завжди виявлялися від щирого серця. Він вигадав історію про те, що Санта-Клаус повинен подарувати велосипеди всім дітям на землі і, поцікавившись у знайомих садівника, сторожів, сільських ремісників чи є в їхніх дітей велосипеди, надіслав новенькі пристрої щасливим обранцям. «Бажаний ефект досягався не завжди, бо дехто сприймав їх як приниження та подачки багатія біднякам». Після історії з велосипедами почалась історія з кольоровими телевізорами. Що стосується подарунків родинних. Доволі часто Луї купував для Жанни електричний ніж чи кухонний комбайн. Інструкція сприймалась завжди однаково: «Який ідіот її написав! Нічого не можна зрозуміти! Доведеться прочитати заново!». Перехід до практики виявлявся ще гіршим, кнопки були зламані сотнями спроб невдало їх натиснути й десятки комбайнів знаходили останній притулок у коморі. Його ставлення до часу теж було кумедним, поважно кумедним. Перед сном траплявся справжній ритуал, він ставив поряд три будильники, що дозволяло йому обчислити середній, найточніший час і починав багатосерійно-складний вечірній догляд за носом і вухами. Луї завжди любили діти. Люблять і зараз, дивлячись кінострічки за його участі. Сини згадують, як батько перетворював на комедії навіть їхні спільні уроки з арифметики. «Щоб бути ближчим до турбот молодого глядача, батько залишався дитиною. – Читаємо в спогадах Олів'є. – Для цього він не шкодував зусиль. Він увесь час переглядав своє ставлення до дрібниць життя і вибирав поведінку, яка відрізнялася від тої, якій віддав би перевагу, діючи інстинктивно. Йому довелося б тоді багато з чим погоджуватися. Він же залишився таким чудовим актором, бо весь час ставив під сумнів свою гру. Він навіть увірував у те, що не мав рації в минулому і зумів викорінити недоліки надалі». Сюжети його вистав та кіноробіт здавалися б іноді занадто фантастичними або гротескними, але «він ніколи не допускав ні тіні вульгарності, ні загравання з глядачем, інакше безсумнівно глядачів би втратив.. завдяки цьому й залишився в серцях». Багато розмірковував Фюнес і про вплив влади, властиві людству вади. Він вважав, що люди в більшості своїй погані, бо їм комфортно залишатися саме такими, більш того переконувати себе в цьому. А ще йому був близький Мольєр, але більше любив він Жана Ануя і «…стрибав від захоплення, коли в 1955 отримав роль Машетю в його п'єсі «Орніфль, або Наскрізний вітерець», де грав з одним із великих акторів того часу, «священним чудовиськом», П`ером Брасером…».  В останні роки життя його все частіше підводить серце. Тяжкий напад трапляється у Великодній день 1975-го. Лікар дає телефоном точні вказівки і, коли за годину приїжджає, Луї вже краще. «Пізніше він розповість, що не відчував жодного болю. Тільки у своїй руці – руку Жанни. Якби не вона і доглядальниця, кар'єра його закінчилася б того вечора».Того ж року він переніс два інфаркти. На вимогу лікарів де Фюнес йде з кіно, повертаючись епізодично, та переїжджає до заміського маєтку XVII століття Шато-де-Клермон неподалік Нанта.Сад був його справжнім захопленням. Троянди й овочі, нічого випадкового, все ретельно та продумано. Один із різновидів троянд Meilland, після смерті буде названий його ім'ям. Пейзажі нагадували картини імпресіоністів, квіти рясніли прикрашаючи грядки цибулі-порею. Але все вишукано та гармонійно. Його по справжньому захоплює і благоустрій замку, він входить у всі технічні тонкощі, сантехніка –його особлива пристрасть, ретельно цікавиться системою захисту, бо були божевільні, які не раз псували нерви та життя, а потім, як ні в чому не бувало, з'являлися по допомогу. Він почувався по справжньому добре саме за цими заняттями, майже сто гектарів парку надмірністю не здавались. Незважаючи на популярність, актор продовжував здійснювати звичайні прогулянки та відвідувати магазини овочівників на набережній Межисері. «Він знав на ім'я всіх торговців, які приберігали для нього рідкісні рослини, насіння овочів, саджанці фруктових дерев. Якось, побачивши його таксі, якась дама закричала: «Та це Луї де Фюнес! Дивіться, це Луї де Фюнес!» Послизнувшись, жінка впала на горщики з квітами на тротуарі. Батько навіть не зміг допомогти їй. Його одразу оточили перехожі-зіваки, які реготали й ляскали себе по стегнах. Він пірнув у таксі і дав драла. Цей інцидент поклав край його спокійним прогулянкам». Ніякої пихатості або зверхності, ніяких рейндж-роверів. Рибальська роба, дві маленькі машини «Рено-6». «Він не ображав природу ані словом, ані ділом. Здавна спокій цих місць приносив йому відпочинок, особливо після важких зйомок чи роботи на сцені театру». Троє онуків. Ще одна захоплена та віддана любов. Джулії він розповідав про слонів і тигрів, які ніби водилися у парку, називав її «пані графинею», зачаровував власним вигаданий світом. «Роль діда ще більше посилила його пильність, він перевіряв, чи замкнені двері та віконниці, чи чисті соски, чи безпечні розетки та радіатори, замикав на висячі замки двері на сходах. Номери телефонів пожежників, поліції, «швидкої допомоги» та токсикологічного центру були приклеєні до кожного телефона». Середній син Патрик став лікарем. Олів'є в молодості знявся разом із батьком у шести фільмах, дебютувавши у фільмі «Фантомас розлютився» (1965), але попри бажання Луї, актором стати не забажав. Закінчивши льотне училище, все життя працював пілотом цивільної авіації в авіакомпанії «Ейр-Франс». Луї де Фюнес (Луї Жермен Давід де Фюнес де Галарса) помер від серцевого нападу 27 січня 1983 року у садибі Шато-де-Клермон у день народження сина Патріка. Його останніми словами були: «Я сумую один у своїй кімнаті». Похований у комуні Ле-Сельє. Його маєток і територія згодом були придбані психіатричною лікарнею. Сумні гримаси життя. Що ще лишилося після похорон великого коміка, який, здавалося б, завжди потребував від нас сміху? Його озвучене бажання розсмішити навіть своєю смертю, сто тридцять фільмів, дубляж, геніальні театральні втілення у спогадах. Він наполегливо просвітлював душу, вдосконалював людську природу і робив це з урахуванням свого іспанського коріння доволі неочікувано. Якщо придивитися, завдяки зцілювальним вібраціям саме буддійської мудрості, про те, що гумор насправді є великим духовним переродженням, а полювання – вбивство заради вбивства. Напевно саме тому, Олів`є шкодував, що не довелося батькові за життя про все це поспілкуватись із Далай Ламою.Луї де Фюнес любив цирк і свою перевагу завжди віддавав не червононосому, а саме білому клоуну. Замріяному ліричному одинаку. Те, що лишалося за лаштунками його феєричних кумедних кінообразів і розкривалося трохи в театрі та в повсякденному житті, споріднюючись з улюбленим джазом і вальсами Шопена. У книзі «Не говоріть про мене надто багато, діти мої!», Олів`є згадує запитальник Пруста, який зазвичай пропонують наприкінці телешоу. І стовідсотково має рацію у відповідях, які б, безсумнівно, надав його батько. Відомий і невідомий найвеличніший комік сторіччя. Білий клоун, якого помилково плутали з Рудим.  «Актори-інтелектуали називають це «влізти у шкуру складного персонажа». Їм допомагає акторська техніка. Треба розбити фразу, вимовляти її, повільно артикулюючи, повторювати кілька разів на день. Потрохи вона увійде до тебе і стане твоєю. Але, якщо вона ніяк не дається тобі, ти зможеш обіграти цей стан. Скажи собі, що вона не має для тебе значення. Коли ти розповідаєш анекдот, адже ти зображуєш людей, ти наслідуєш їх. От і зроби так, ніби вона вимовлена кимось іншим».«В американських фільмах кожен план чудово побудований. Масовка складається із професійних акторів, спеціально відібраних для епізоду. Кожна хвилина зйомки є справжнім видовищем. Коли я дивлюся шоу Денні Кея, я усвідомлюю, скільки праці було витрачено на написання сценарію. І це лише телевізійний спектакль!». «У роль входиш лише на сцені театру, граючи щовечора, за підтримки глядачів. Вони керують мною, спрямовуючи мої реакції у бік звичайного божевілля». «Гарпагон у Мольєра аж ніяк не кумедний персонаж, навіть зловісний. Мене ж цікавить, до чого здатна довести людину жадібність. Я хочу показати його безумство – безумство, яке охоплює всіх нас у хвилини паніки. Коли ми не маємо влади над ситуацією, мозок не витримує цього. Ми здатні стрибати вище за голову або качатися по землі. А це якраз і смішно!» «Для актора дуже важливо вміти слухати. Всі великі мають цей дар. Зверніть увагу, наприклад, на Мішеля Бука: у цьому вся суть його гри. Запам'ятай це золоте правило акторської майстерності». «Знаєте, діти мої, цей інфаркт мені надісланий Небом, мені дуже пощастило!» «…коли оголошується «відкриття сезону полювання», слід було б це назвати «відкриттям неподобства». «Не важливо, чи є у тебе стиль, репутація чи гроші. Якщо в тебе немає доброго серця, то нічого не варте». «Не говоріть про мене занадто багато, діти мої! Адже на землі стільки людей куди цікавіших від мене». «Під якісну музику набагато простіше зображати елегантного чоловіка». «Простим людям дуже притаманний здоровий глузд, але вони стають чудовиськами, коли їх очолюють безумці». «Коли бачиш справжні витвори мистецтва, мимоволі замислюєшся, скільки часу витрачається на чвари. Силові прийоми людей із претензіями при цьому мають вигляд ще нестерпніший!». «Мої батьки ніколи не одружилися б, якби не мали на всіх однакових поглядів». «Мене дуже лякає вихід на сцену після підняття завіси. Я маю відразу здивувати глядача, звабити його, зацікавити сюжетом. І аж ніяк не розчарувати, хоча небезпека підстерігає мене на кожному кроці. Головне, слід бути досить переконливим». «Після шістдесяти п'яти, діти мої, на тебе починають поглядати скоса. Ти вже вилучений із ужитку. Уявляю собі сценку, коли поліцейський зупиняє такого старого та вимагає його документи. "Скільки вам років?" – "Тридцять шість". – "Ось як!" І бідолаха починає, незважаючи на подагру, стрибати, як хлопчик». «Я хочу, щоб цей вибагливий глядач залишався незмінно зі мною. Діти люблять розвагу і не ставлять зайвих питань – наскільки добре і чи розумно звучить текст. Розсмішити дитину дуже важко. Звичайно, його бавлять гегі мультфільмів, або вид лиходія, що падає з десятого поверху, або коли на вовчу голову виливають відро води тощо. Але, маючи намір розповісти дитині смішну історію, треба вміти її зіграти. Оскільки вона не має упереджень стосовно навколишнього світу, вона не аналізує того, що ми їй розповідаємо. Тільки щирість переконає її, що перед нею негативний чи дурний персонаж. До того ж, граючи будь-які почуття, не треба перегравати, щоби це не мало вигляду драми. Особливо при показі низьких почуттів. Діти люблять жорстокість, але, «навмисно» лише зашкодить, а не впевнить». «Страх необхідний, щоб перевершити себе». «Слухай уважно партнера. Не думай про свою репліку. В даний момент я не хотів би, щоб ти знав, що треба говорити. Просто коли я скажу: «Ви смієтеся з мене?» – Порахуй: раз, два, три. Важлива інтонація, з якою ти скажеш свою репліку. Адже в житті, розмовляючи з людиною, ти не відповідаєш одразу. Ти витримуєш невелику паузу. Найгірше, якщо всі зрозуміють, що ти готуєшся випалити репліку. Це помітять зі твоєї думки. Якщо ти вмієш слухати, то це дев'яносто відсотків успіху. Слухати треба не себе, а партнера».  «Те, чим ти можеш насмішити на вечірці друзів, не викликає сміху у глядача. Ти досягнеш результату, лише намагаючись бути щирим. Щоб досягти цієї горезвісної щирості, не стеж за своєю грою, не слухай себе і, головне, не користуйся чужими штампами».«Так приємно, коли тобі аплодують щовечора і просять автографи при виході з театру! Не забувай про те, що завтра маєш чергову виставу. Якщо ти розтратиш сили напередодні, тобі не вистачить енергії і ти погано зіграєш!» «Єдине, чого я завжди домагався, це сміх глядача! І тепер все буде так само. Я ніколи не погоджусь, як Бурвіль, на серйозні ролі. Це не мій коник. Він починав із опереткових ролей і лише пізніше прийшов до комедійних. Шкода, що в моєму жанрі так мало добрих сценаріїв. Тому що писати комедії значно складніше». «Я постійно відчуваю спокусу вдатися до розваг і комфортного життя. Якщо я спочиву на лаврах, експлуатуючи свій успіх, то стану лише хорошим маленьким актором, від якого не можна очікувати сюрпризу…». «Я сумую один у своїй кімнаті». «Якщо завтра мій фільм провалиться чи я зламаю ногу і не зможу зніматись, ці люди й не згадають про мене. Вони повернуться до мене спиною». «Якщо є порошинка на піджаку, люди тільки це й помітять». «Я люблю гуляти цвинтарями. Там принаймні зустрічаєш мовчазних людей, які нікому не суперечать». «Я звичайнісінька людина, така ж, як усі, і мені пощастило в житті не більше і не менше, ніж іншим. Просто коли мені посміхнулась удача, я зумів зловити її і втримати. Вона досі зі мною, і я щасливий!». «Я загубив кураж. Те, що я роблю, нікуди не годиться. Я граю, але очі порожні. Так буває, коли ти говориш з людиною, а вона думає про інше або з офіціантом, який приймає замовлення, спостерігаючи за машинами, що проїжджають». «Як би мені хотілося пообідати у простій піцерії! На жаль, я позбавлений цієї насолоди». «Якби мирські справи робили митці, все було б не так гидко!». «Я колись зніму фільм під назвою «Базікання». Розмови політиків та переговорні пристрої у в'язницях роблять однаковий шум. Ми покажемо школу базікань, в якій навчаються парламентарі, які прагнуть осягнути мистецтво говорити ні про що. Я звертатимусь до них як вождь, розповідаючи всілякі дурниці з таким апломбом, що мене нагородять громом оплесків. У смішній ході можна буде побачити всіх великих людей – великих і маленьких. В одних буде пір'я на капелюхах, в інших на ногах черевики в метр завдовжки». «Які жалюгідні люди ці політики, які тільки й думають про владу! Вони не помічають краси, що оточує їх: лілей, троянд, метеликів...» «Я мрію про телефон, який дзвонив би по-різному: у тих випадках, коли мене домагався неприємний пан, лунало б «брум-брум!», а якщо гарна жінка – «дзинь-дзинь!». А, це збирач податків! А це Марі!». «Я навмисне ніколи не дочитував книжки до кінця, бо не хочу стати надмірно освіченою людиною, глядач це відчує». "Ваше улюблене ім'я? – Жанна. Слово, яке ненавидите? – Вбивство, у тому числі корида. Ваш улюблений наркотик? – Театр. Звук, шум, який ви любите? – Квоктання курки. Звук, шум, який ненавидите? – Рушничний постріл на полюванні. Ваша улюблена лайка, грубе слово чи прокляття? – Йолоп. Професія, з якою ви не хотіли б мати справи? – Політика. Рослина, дерево чи тварина, на яку ви хотіли б перетворитися? – Кедр. Якщо Бог існує, що ви хотіли б від нього почути після смерті? – Усі ваші знайомі у зборі. Вони давно, дуже давно чекають на вас. На цьому час поставити крапку, бо ми вже чуємо його голос: «Не говоріть про мене надто багато, діти мої! Адже на землі стільки людей куди цікавіших за мене". Фото https://www.pinterest.com/pin/509821620298288419/, https://www.acmodasi.pro/amdb/person/11187-louis-de-funes/photos, https://disgustingmen.com/lichnosti/louis-de-funes, https://www.amazon.co.uk/Louis-Fun%C3%A8s-parlez-trop-enfants/dp/2749129745, https://www.pinterest.com/pin/louis-de-funes-pictures-and-photos-getty-images--615163630351930775/, https://www.gala.fr/stars_et_gotha/louis_de_funes, https://www.facebook.com/photo/?fbid=185925417264829&set=a.185925383931499. Джерела: Комики мирового экрана [Текст] / сост. В. С. Головской. - М.: Искусство, 1966. - 288 с.: ил. Минченок Д. Люби, Луи! / Д. Минченок // Огонек.– 2003.– № 10.– С. 50–52. Lois de Funes // Fran Cite.– 2009.– № 4 (42).– P. 10–11. *** https://mari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/SUCH_PROBL_HUD_OSVITY_7.pdf https://www.imdb.com/name/nm0000086/bio/ https://en.unifrance.org/directories/person/118743/louis-de-funes https://frenchmoments.eu/top-10-funniest-movies-starring-louis-de-funes/ https://disgustingmen.com/lichnosti/louis-de-funes https://www.rottentomatoes.com/celebrity/louis_de_funes https://readli.net/chitat-online/?b=197252&pg=1 Дивіться більше матеріалів: https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html |
Спецпроєкт
