Джон Ро́берт Фа́улз. Мить повороту

Англійський письменник, романіст і есеїст.  Перший представник літературного постмодернізму Британії. Сартр і Камю вплинули сильно, так само як французька література інших часів. Ідеї про недосконалість світу, свобода особистості, що одночасно є небесним подарунком і лакмусом відповідальності, перш за все перед собою та близькими, – все це відбилося в його найкращих творах минулого сторіччя.
Так само як відчуття дитинства, від спогадів про які, за власним ствердженням, йому хотілося втекти, теж віддзеркалено в інтонаціях його творів.
У біографії нашого героя військова сторінка та спорт, досконале знання французької та німецької, досвід викладача. Його любов та друга Батьківщина – Греція, яка стала для нього «перлиною, островом скарбів, раєм». Саме тут він почав писати вірші, полюбив об`ємні відтінки слів і втілення авторського писання, коли на папері народжуються чари. Саме тут знайшов своє справжнє кохання довжиною в 35 років – Елізабет, яка є прообразом героїнь його романів.

В його щоденнику читаємо: «У двадцять п'ять я не створив нічого, що міг би наважитись опублікувати. Все це похідно чи помилково у техніці чи концепції». Він був завжди вимогливим до себе і так сильно прагнув реалізуватися, що перша книга одразу принесла успіх і екранізацію. В 1963-му світ побачив роман «Колекціонер», історія в одну мить стала бестселером. До речі, перше есе Фаулза «Ентомологія для школяра», опубліковане в шкільному журналі «Аллейн Корт» (1938 р.) було явною предтечою «Колекціонеру». Протягом усього життя Джон знаходив можливість писати про природу, яку так щиро та захоплено любив з раннього дитинства. І яка, за твердженням дослідника Чарльза Дразіна, завжди була для нього відновним притулком.
Отже з педагогікою було покінчено, почався літературний «роман». Завжди без взаємності з критикою, однак, завжди з щирою любов`ю та цікавістю читачів. За два роки після «Колекціонера» видано насправді перший роман Фаулза «Волхв» (The Magus, 1965; допрацьований варіант 1977 р.), саме над ним письменник працює понад десять років. Містика, мотиви шекспірівської «Бурі», гомерівській «Одисей» – все приємно вразило читацьку публіку. Роман визнано культовим у США.
Але авторові чомусь здавалося, що він зумів пояснити не все. Він наполягає, щоб рік потому після «Колекціонера» було надруковано збірку есіїв «Аристос», де дещо пояснює. Головну проблему часу письменник представляє як моральну та соціальну нерівність, коли виникає поняття «немо». Мова про усвідомлення людиною власної значущості, що і штовхає її на злочин, за її ж розумінням – на можливість самоствердження.
Також в Фауєлза є впевненість щодо інтелектуальної меншості та інших. І зона відповідальності для запобігання неминучих гострих конфліктів, на думку письменника, покладається саме на перших.
Він відчуває запити своїх читачів і спирається на те, що відгукується в ньому часом і традиціями попередників. Разом із тим, більшість його розуміє, і визнаний та затребуваний Фауєлз не в Британії, а саме у вільній Америці.

Наступним літературним кроком після усамітнення на березі моря в маленькому містечку Лайм-Ріджис, на півдні Британії стає роман «Жінка французького лейтенанта» (1969). За власним ствердженням Джона Роберта, мова не про книгу, котру забув написати хтось із романістів-вікторіанців, а про книгу, яку б ніхто написати не зміг. Ні, це не про самовпевненість, це саме про його історію пізнання людей та світу. Він віддзеркалив в сюжеті та героях теорію психоаналізу, сексуальну революцію, постмодерністські спірні нюанси, які не давали йому спокою. «Жінка…» стала найбільш комерційно успішною та теж успішно екранізованою. Мова про стрічку Карела Рейша за сценарієм Гарольда Пінтера з Меріл Стріп і Джеремі Айронсом у головних ролях. До того ж, роман залишався в списку бестселерів New York Times понад рік.

«Він настільки ординарний, що це робить його неординарним». Він відчував багато зі запропонованого літературною історією, світом, запитами аудиторії. Але, як зазначають біографи, наприкінці життя зробив найкраще, що міг зробити справжній письменник: писав ніби для себе. Хоча, здається, секрет його стійкого успіху в читачів і полягав в цьому моменті завжди. А може й у тому, як захоплено він сприймав світ, так само, як в юнацькі роки, коли з братом матінки – Стенлі подорожував  місцевістю Темзи. Або ж під час  експедицій, організованих натуралістом Пітером Скоттом із Фонду диких птахів. Відвідуючи арктичні тундри та ялинові ліси, Фаулз зіткнувся з захоплюючим відокремленим північним пейзажем, який, немов віддзеркалив його особливе місце в літературі. Пронизливо талановите, тому й окремішне.

Він пише вірші та працює над перекладами з французької, в тому числі над екранізацією «Попелюшки» та новели «Уріка». Також у колі його перекладацьких інтересів оповідання найвідомішої з поетес XII сторіччя Марії де Франс «Елідук», що пізніше надихнуло на написання «Башти з чорного дерева». В сімдесяті роки з`являється чимало його науково-популярних статей, оглядів і передмов до романів інших письменників. А також текстів для деяких фотозбірок. Фотографія як миттєве та природне відбиття людини і часу цікавила його завжди.
Письменник переглядає свої екзистенційні переконання, дещо віддаляючись від них. Саме про це «Башта з чорного дерева» (1974), та «Дєніел Мартін» (1977 р.). В Денієлі багато чого від самого Джона. Такий собі неупереджений позачасовий погляд на самого себе, своєрідне щире відкриття. Бо були ж часи, коли свій характер він порівнював не інакше як «з личинкою ручійника, яка будує навколо себе міцний захисний кожух з будь-якого навколишнього доступного матеріалу».
Інтерес до історії та керівництво міським музем Лайм-Реджіс теж відбилося на літературній творчості. Мова про пізніший роман «Личинка» (1986 р.), де прообразом головної героїні стає засновниця релігійної протестантської секти «шейкерів» Анна Лі.
Джон Роберт Фаулз помер через п`ятнадцять років після своєї дорогої Елізабет, у 2005.-му Хоча був щасливий і в другому недовготривалому шлюбі з Сарою.
Перша максимально повна біографія «Джон Фаулз – життя в двох світах» надрукована в 2004 році.
Джон Роберт Фаулз багато чого зрозумів. Насамперед, про те, що першим завжди бути складно. Багато чого втілив. Розуміння та втілення зміг поєднати, завдяки таланту та своїй відданій близькості до природи. І завдяки тому єству, що дозволило йому бачити правду саме у посмішці.
Думки неповторного Джона Ро́берта Фа́улза та його героїв у «Пунктирах історії».