Олександр Довженко

Олександр Довженко… Уві сні він розмовляв українською, був зачарований Десною, мріяв про те, щоб до нього долітали птахи… Він був настільки красивий, що вільно пройти з ним поруч Хрещатиком було неможливо… Люди зупинялись… Немов, побачивши диво… В ньому була особиста велич, що відбивалась геніальними поетичними метафорами в його авторському кінематографі… Талановитий художник-карикатурист і Гомер у своїх кінострічках, який мріяв про Голівуд та був високо оцінений світовим генієм Чарлі Чапліном.

Режисер 14 ігрових і документальних фільмів, автор 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, двох п'єс, автобіографічної повісті, понад 20 оповідань і новел, публіцистичних статей і теоретичних праць з питань кіномистецтва. Його кінопоеми були визнані світовими шедеврами, а його самого— першим поетом кіно. Творчість митця дорівнювала величі майстерного доробку Гомера, Вільяма Шекспіра, Франсуа Рабле, Ернста Гофмана, Оноре де Бальзака, Фрідріха Бетховена, Бертольда Брехта.

Він творив, надихаючись природою та любов’ю. Безліч сценаріїв Олександра Петровича лишилися нереалізованими. Він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу, навіть почав роботу, однак завадила Друга світова. Його життя було складним, трагічним, доволі самотнім. Життям генія. Олександр Довженко в «Пунктирі».

«Бог в людині. Він є або немає. Але повна його відсутність – це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. I тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня».

«Борись в ім'я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся».

«Війну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума».

«Досі не можу дивитися на похорони. Проте вони з’являються у всіх моїх сценаріях та фільмах, бо питання життя і смерті вплинуло на мою свідомість, коли я ще був дитиною, і залишило слід на всіх моїх роботах».

«Дурень – не обов'язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною».

«Життя таке коротке. Поспішайте творити добро!»

«З усіх пристрастей людських етична пристрасть – єдина достойна і справжня пристрасть».

«Кіно вимагає величезної працелюбності і працелюбності не тільки на зйомці, а в усьому розумному процесі створення картини. Кіно – мистецтво «Одержимих».

«Коли пристрастей немає, немає мистецтва…».

«Людина повинна завжди пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком».

«Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже, більше не вміститься».

«Мені хотілося розсунути рамки екрану, відійти від шаблонної розповіді і заговорити, так би мовити, мовою великих узагальнень».

«Навчіть поважати, шанувати й любити людську особистість, виховайте у молодих повагу до старших, хоча б до батьків, і кладовища самі прикрасяться».

«Народився 1894 року, про що жалію й досі. Треба було народитися 1904 року. Був-би тепер аж на десять років молодший».

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

«Одержавши крила, людина придбала якості не ангела, а сатани».

«Письменник, коли він щось пише, повинен почувати себе вповні на висоті найвищого політичного діяча, а не учня чи прикажчика».

«Прощаю всіх, хто заподіяв мені зло. Не хочу носити в душі зла».

«Сучасне – завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

«Тільки сміхом можна беззлобно знищити зло».

«У вашій любові до життя… я бачу звичайнісінький страх смерті».

«У всіх моїх фільмах є розлука. Герої прощаються, поспішаючи кудись далеко, вперед, в інше життя – невідоме, але принадне, краще. Вони прощаються поквапливо і недбало і, відірвавшись, не оглядаються. Це – моя мати. Народжена для пісень, вона проплакала все життя, проводжаючи назавжди».

«Щастя, щастя… Є речі набагато значніші, ніж щастя, набагато глибші і, якщо хочете знати, набагато достовірніші».

«Я був багато хвалений і не раз осуджений за свої роботи і прийшов до висновку, що мірою поступу творчості життя повинно бути добро, а не зло».

«Я дивлюсь на синій Дніпро, слухаю плескіт хвиль. Нічого дорожчого у світі немає для мене. Я не хочу вже і нізащо не розлучуся з моєю рікою. І якщо судилося мені зробити ще щось красиве і велике в житті, то тільки на її берегах, ласкавих і чистих…».

«Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду».

«Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості».

«Я написав небагато сценаріїв та створив мало фільмів. У силу різних дуже складних причин й обставин я зробив менше картин, ніж міг би, а особливо за останні 15 років. Але всі свої фільми я писав і знімав з великою любов'ю, щиро. Вони були головним сенсом мого життя…»

Панасенко, Тетяна Михайлівна. Олександр Довженко [Текст] / Т.М. Панасенко. – К.: Укрвидавполіграфія, 2012. – 120 с.