Фредерік Беґбедер. Чудовий невдаха

Років із дванадцяти за ним закріпився імідж гуляки й організатора разом із друзями веселого гуртка. Навчання в паризьких ліцеях не стримувало. Так само, як пізніше – в Інституті політичних наук і Школі вищих студій наук з інформації та комунікації. Можливо, тому його перший роман має красномовну назву «Щоденник молодого ідіота».Робота в журналах «Paris-Match», «Elle», «Вуасі» («Voici»), «Figaro» і «Masque et la plume» автором світської хроніки та літературної критики здобула йому чималу популярність і визнання в професійних колах.Авторство рекламних слоганів для «Young and Rubicam» – теж історія про нього. Саме такими є начальні пунктири життя одного з найцікавіших сучасних письменників Франції, який називає себе чудовим невдахою.

Він є автором одинадцяти романів, серед яких знамениті «99 франків», «Вікна у світ» (премія Interallié, 2003), «Французький роман» (премія Ренодо, 2009) і «L’Homme qui pleure de rire» (2020). Публіцистика – так. А ще десятирічна робота  творчого редактора, актора та режиссера. Його взірці: Вуді Аллен, Дж. Д. Селінджер і Френсіс Скотт Фіцджеральд.
Фредерік також є режисером фільмів «Любов триває три роки» (2011) та «Ідеал» (2016, екранізація автора роману Au Secours Pardon); сценарист п'яти фільмів і документальних стрічок.
Досвід роботи на телебаченні та у пікантних відео – ще одна сторінка його життя. А ще він входив до групи літературних критиків у радіопередачі Жерома Гарсена «Маска і перо» на станції «France Inter».
Він є засновником літературної премії «Флора», саме таку назву має літературна кав’ярня на бульварі Сен-Жермен-де-Пре у Парижі, з 1994 голова її журі. Вів передачі на радіо, зокрема на радіостанції «Франс Інтер» («France Inter»; 2016–2018). З 2012 працює у журналі «Фігаро магазин» («Le Figaro Magazine»), веде рубрику, присвячену книгам.
Його роман «99 франків», пізніше перейменований на «1,499 євро» про добре відоме йому рекламне середовище, приніс шалену популярність автору та розійшовся тиражем понад мільйон примірників. Після його виходу Беґбедер почав вести власну телепередачу про літературу «Книги і я» на каналі «Paris Première»
На початку двохтисячних письменник приїздив в Україну з лекціями про сучасну літературу та рекламу, а у 2016 презентував у столиці переклади своїх творів. Українською окремі твори Беґбедера переклали  Олеся Ногіна, Роман Мардер, Микола Луцюк, Леонід Кононович, Михайло Ілляшенко.

Теми його романів з огляду на анотації  цікаві ще до того, як ви відкриєте їхню першу сторінку: останні 45 хвилин життя героя, який став жертвою терористичного акту у Всесвітньому торговому центрі – «Вікна у світ» («Windows on the World»), історія юнацького кохання письменника Дж. Д. Селінджера та Уни О’Ніл – дочки драматурга Ю. О’Ніла «Уна і Селінджер» («Oona et Salinger»), аналіз п`ятдесяти книжок XX сторіччя, яким за опитуванням віддали перевагу французи – «Останній інвентар перед ліквідацією» («Dernier inventaire avant liquidation»); діалог з єпископом Ж.-М. Фалько  про віру, релігію, кохання, смерть, сучасне суспільство – «Я вірую, я теж ні: діалог між єпископом і невіруючим» («Je crois moi non plus: Dialogue entre un évêque et un mécréant»; 2005); особистий хіт-парад найкращих книжок, яким віддає перевагу сам письменник – нарис «Перший підсумок після Апокаліпсису» («Premier bilan après l’Apocalypse»); бесіди з сучасними письменниками про їхні методи роботи і таємниці творчості «Бесіди нащадка епохи» («Conversations d’un enfant du siècle»).

Він є лауреатом низки премій: «Ренодо» (2009) за «Французький роман», «Інтералле» (2003) та «Індепендент Форен Авард» (2005) за роман «Windows on the World» та його переклад англійською, Лівого берега Парижу (2018) за роман «Життя без краю».

Його часто порівнюють із іншим знаним французьким письменником Тоніно Бенаквіста, але ступінь довірливого викладення в творах Фредеріка незрівнянна ні з якими іншими авторами, їхніми стилями та жанрами. І в цьому віддзеркаленні себе справжнього та в іронічному лукавстві про «не подобатись публіці» є непереможна Беґбедерівська неповторність.
Невтомний і невгамовний Фредерік Беґбедер у «Пунктирі».
 
«Коли змушуєш страждати іншого, найгірше робиш самому собі».
«Любов живе довго, тільки якщо кожен із люблячих знає її ціну…».
«Ніхто не хоче залишатися наодинці,  це звільнює  занадто багато часу для роздумів. А чим більше думаєш, тим стаєш розумнішим – тобто сумнішим».
«Раніше я міг цілими днями бігати туди, куди мене запрошували, хоч мені це було зовсім нецікаво. А того дня, коли я навчився говорити «ні», я знайшов масу часу для себе і для того, що мені дійсно подобається. Це повністю змінило моє життя. Я думав, що треба завжди говорити так, щоб тебе любили».
«росія – країна безкарних злочинів і свідомої амнезії».
«Найкращі свята – ті, що відбуваються всередині нас».
«Щастя є, це дуже просто: це чиєсь обличчя».«...я все одно буду тут, поблизу, на одній з тобою планеті, чекати на тебе».
«У нас у всіх є свій ГУЛАГ у шафі, всередині якого засіла несправедливість, яку ніяк не вдається переварити».