Іван Байдак. Багатокрапки відповідей

«Нестандартний», «новий», «багатогранний», «перспективний», «автор із дуже широкою душею» – всі ці епітети про письменника, есеїста, журналіста, перекладача Івана Байдака. 

Уродженець Тернопільщини, випускник Львівського національного університету імені Івана Франка (факультет іноземних мов) може бути дещо епатажним, полюбляє,  спілкуючись із журналістами, залишати наприкінці власних меседжів знак питання, таким чином ставлячи у відповіді багатокрапку. Й стосується вона як власне його роздумів, так і адресована тому, хто з ним у діалозі, та всім, хто це читає.   

Твори його теж залишають багатокрапки,  які, немов веснянки, розкидані по всіх його сюжетних лініях. Дається взнаки його зацікавленість психологією стосунків, яка дає можливість і йому самому відповісти на питання власні, що бентежать його широку душу. 

Декілька рис до портрету письменника в його цитатах у рубриці «Пунктир».

Твори Івана Байдака невдовзі в фондах ДОУНБ.

«Бути письменником – це мати можливість втілити усі мрії в життя. Я навряд вже стану піаністом чи виноробом, не опаную йогу та й не матиму власної оранжереї. Але я в змозі стати будь-ким у своїх романах. Можу бути простим журналістом або зіркою Бродвею, власником іспанського ранчо чи навіть Ватиканським монахом. Ким завгодно! Лише у творах… Але хто сказав, що там відсутнє життя?»

«Зазвичай у літературі в мене все збувається. Головне, щоб життя не заважало літературі?»

«Мені здається, людина постійно бореться не лише з обставинами життя, а й із собою. Добре знати, з чим маєш справу».

«На мене найбільше впливають люди. У кожному місті можна знайти спеціальні райони. Наприклад, нещодавно у Сан-Франциско я знайшов італійський квартал і закохався у нього. Тепер завжди гуляю там, піднімає настрій».

«Мені цікавіше, чому ми зустрілися і чого ми один в одного можемо навчитися. Життя – ланцюг НЕ випадковостей, їх результати справді непередбачувані. Тому до кожної людини, яку ти зустрічаєш, потрібно ставитись з повагою та теплом».

«Першочерговою у написанні моїх книг – є ідея. Іншими словами, у мене проcто з’являється бажання висловити якусь тему. Далі вже промальовується сюжет, потім герої. А вже слова – це технічна частинка творення книги».

«Часто буває таке, що я щось напишу, а потім не розумію, чи це справді я написав. Коли я пишу, то наче перевтілююсь в якусь іншу людину».

«Я не можу сказати, що у якийсь певний момент свого життя я зрозумів, що творчість це моє. Я себе пам’ятаю завжди з ручкою і листочком. Ще будучи маленьким, якщо мені не подобалось закінчення казки, то я сідав і переписував його, мені хотілось посперечатись із автором. Зараз я можу сміливо сказати, що знайшов себе».