Шарль Азнавур: «Якщо долі завгодно, вона зробить все, щоб спрямувати вас потрібним шляхом»

Він народився сто років тому наприкінці травня в родині етнічних вірмен Азнавурянів, які емігрували для уникнення загибелі під час масових убивств і депортацій в часи терору Османської імперії. Сталося це у Парижі, де після народження сина, родина оселилася назавжди.

Батько, Мамікон Азнавурян, уродженець Тифлісу – доволі відомий баритон в опері, матінка Кнар Багдасарян, вірменка, народжена в Туреччині, – акторка в невеличких театральних трупах. Перші виходи підлітка на сцену разом із сестрою відбулися в дев`ять років. Оперетта, кіно, театральні школи, виступи в кав’ярнях, мюзік-хол, але успіху не було. Можливо, справа була й у комплексах: маленький зріст, вірменський характерний ніс, який згодом запропонує хірургічно виправити Піаф.

Він зацікавить її, коли запросить на вальс, а вона його – в американське турне. Compagnons de la Chanson («Друзі шансона») написана для Піаф дала назву ансамблю «Компаньйон де ля шансон», в якому Піаф разом із Азнавуром і П`єром Рошем виступала на концертах в Америці та Канаді. Співачка викликала в Азнавура океан емоцій, але більш за все була для нього дивом, якому неможливо не підкоритися. Напевно, це теж зветься коханням. Вона розгледіла в ньому своє продовження, хоча поруч були інші не менш значущі, наприклад Ів Монтан та Тео Сарапо. Ставилася до цього іноді зверхньо, але так щиро тримати серце та душу публіки у долонях, розповідаючи в своїй історії про кожного, напевне, спромігся саме Азнавур. Лунали songs-stories французькою, англійською, італійською, іспанською, німецькою, російською, вірменською мовами.

У «Пунктирі» найкращий виконавець власних пісень, в яких сплелися шансон, джаз, мелодекламація.  Співак із проникливо добрими та мудрими очима, який особисто звертався до кожного, немов найближчий і єдиний  у світі співрозмовник.

До зустрічі з Едіт Піаф разом із другом куплетистом П`єром Рошем Шарль підкорює провінцію, виконуючи куплети, де є не лише виконавцем, а й автором.

Свого часу його дідусь-кухар  вважав, що справа вірменина –– цілковита комерція. З батька Шарля комерсант виявився ніякий: він годував у борг усіх відвідувачів власного ресторану, поки не збанкрутів. Але юнака життя примусило цим займатись, щоб вижити під час Другої світової, коли батько став добровольцем, і утримання родини лягло саме на його плечі. Йшлося, зокрема, про перепродавання уживаних велосипедів. Уже після розсставання з Піаф Азнавуру запропонують стати касиром, бо сцена й досі не дуже щиро відкривала йому свої обійми, не кажучи вже про публіку, але він відмовиться.

Після завершення творчого періоду з Піаф друзів одразу поменшало, а двері до шоу-бізнесу швидко зачинилися. Але крок за кроком, впевнено та спокійно він рухався до своєї мети. Спочатку контракт із маловідомим клубом, невдовзі –– з «Мулен Руж», підкорення сцени паризької «Олімпії», жорстока автокатастрофа в 1955-му, нескінченні місяці на лікарняному ліжку, повернення на сцену, слава й успіх.

Ні, він нічого не доводив геніальній співачці, скоріше самому собі… Сердечна історія з Лайзою Міннеллі, еміграція до Канади, виступи у Карнегі-Хол, псевдонім Шарль Азнавур, успіх у Сполучених Штатах після виконання власної пісні «Моє життя», третій вдалий шлюб, Швейцарія, п`ятеро дітей...

Його пісні виконували Едіт Піаф, Френк Сінатра, Боб Ділан, Лайза Міннеллі, Хуліо Іглесіас. Випередивши справжніх улюбленців публіки і часу Елвіса Преслі та Боба Ділана, в 1998 він стає «Виконавцем століття», за версією журналу Time.

Відомий і той факт, що в своїй квартирі в самому центрі Парижа Шарль і його сестра Аїда давали прихисток євреям від фашистського смертельного переслідування, за що роки потому, в 2017 були нагороджені медаллю Рауля Валленберга.

Азнавур є володарем півтисячі нагород («Золотий диск»), автором понад 1400 пісень, мав близько 250 дуетів зі світовими зірками, знявся в понад 60 фільмах, серед режисерів яких –– Франсуа Трюффо, Фолькер Шльондорф, Клод Шаброль, Клод Лелуш. Є першим серед фрацузів володарем золотого та платинового дисків (Лондон, 1973 р.) за пісню «Вона». Володар Зірки на Алеї Слави у Голлівуді, автор трьох книг «Азнавур об Азнавуре» (1970), «Прошлое и будущее» (2004), «Громким шёпотом. Автобиография» (2015), які такі ж щирі та пронизливі, як і його пісні.

Незважаючи на неймовірну славу та любов мільйонів, найпрестижні сцени та знайомства, статусне визнання та друзів, усе те, що він без сумніву заслоговував стовідсотково, Азнавур назавжди лишився маленьким волоцюгою, як називала його Піаф,  бо мав відкрите  сприйнятя світу, що містилося в його серці.

Він полюбляв спілкуватися з бабусею, сидячи в улюбленому креслі, займатися фізкультурою за особливою методикою, близьким запам`ятався делікатністю, тяжко переживав зради.

Оскільки народження та початок сценічної кар`єри пов`язано саме з Францією, Азнавур вважав себе французом, але ніколи не забував про вірменське коріння. Після руйнівного землетрусу в 1988 році він організував фонд допомоги, а згодом і асоціацію «Азнавур і Вірменія», президентом якої був до кінця життя. Всі кошти від мільйонних тиражів диску з піснею «Для тебе, Вірменіє» (фр. Pour toi Arménie) були миттєво розкуплені та пішли до фонду допомоги.

Він неодноразово відвідував свою генетичну батьківщину, де виступав перед президентами Франції та Вірменії на Площі Республіки в Єревані. З 2008 мав її громадянство, був послом Вірменії в Швейцарії, постійним представником республіки у відділенні ООН в Женеві.

Шахнур Вахінак Азнавурян помер 1 жовтня 2018-го у віці 94 років. Його останні виступи в межах світового турне, відбулися в Японії.

Пропонуємо ще раз, завдяки рубриці «Пунктир», дослухатись до гучного шепоту неймовірного виконавця, подорожі маршрутами світу та власної душі якого, перетворять його пізніше  на «французького Френка Синатру».

Людина, яка до болю не любила слова «прощавай» у «Пунктирі».