Софія Андрухович: «Будь який текст – це подорож»
 Уродженка Івано-Франківська, донька знаного письменника Юрія Ігоровича Андруховича. Любов до книг та літератури – змалечку, до того ж матінка Ніна Миколаївна – працювала в бібліотеці. Потім було навчання у природничому ліцеї й Українській академії друкарства.Літературна кар’єра розпочалась у 2002 році романом «Літо Мілени». До 2007 року вийшли з друку ще три книги: «Старі люди», «Жінки їхніх чоловіків», «Сьомга». Відвертість та новаторство «Сьомги», до того ж авторка власноруч проілюструвала свій роман більш ніж 70-ма авторськими малюнками. Після цього їй знадобилась пауза довжиною у сім років. Все що траплялося, материнство, в тому числі складалося в досвід. Роман «Фелікс Австрія» з`явився восени 2014. На думку авторки, він не є цілковито історичним, це скоріше декорація, хоча досліджувати довелося чимало, і дізналася вона багато секретів з минулого про парфуми та одяг жіночій початку XX сторіччя. Журнали, книжки, інші джерела. Побачимо ми в романі й сучасний Івано-Франківськ, а писала Андрухович цю книгу перебуваючи в Польщі, на стипендії Gaude Polonia. Книга не тільки є справжнім бестселером в Україні, а й отримала відзнаки далеко за її межами. Софія не прагне здобути магічної здатності для втілення в життя мрії людей, бо жартує, що тоді могла б стати причиною небезпечного безладу. Вона воліє залишатися з тими здатностями, які має «і розвивати їх на радість і користь кожному, хто цього забажає». Наступним був роман «Амадока», над яким авторка працювала шість років. Містичне озеро, що колись існувало на межі українського Поділля та Волині, а потім зникло безвісти як і тисячі, мільйони людей на війні, під час сталінських репресій та Голокосту. Образи природи перетнулись із образами життя та історії. Крім письменства, пані Софія займається перекладами з англійської та польської (роман Мануели Гретковської «Європейка» (2006). Літературознавці відзначають простоту її стилю, важливість дрібниць і простих звичайних речей, які й роблять наше життя. Цінність миті. Особливості свого стилю сама Софія Андрухович позначає, як «лжепсихотерапія»: гра на межі відвертості та вигадки. Ні, ще не ексгібіціонізм. Роман Софії Андрухович «Амадока» є переможцем премії «Еспресо. Вибір читачів 2020». Вона вважає, що шанси на будь-що є завжди і , якщо сучасність та час потребують появи того чи іншого письменника – він неодмінно з`явиться. Саме так, свого часу в літературі століття XXI з`явилася вона сама. Непередбачувана для самої себе реалістка – Софія Андрухович у «Пунктирі».  «Будь-який текст – це подорож. І я вважаю, що ця подорож не мусить бути гладкою і рівною. Мене як читача приваблюють виклики. Я люблю переборювати саму себе, власні очікування, розхитувати свої способи плину думок. Мені подобається налаштовувати себе, як інструмент, коли я читаю такі непрості для сприйняття тексти, як твори В.Г. Зебальда, Томаса Бернгарда або Клауса Гоффера».«Григорій Сковорода, Бааль Шем Тов, Іоанн Пінзель… Усі троє є символом мудрості, яка існує поза часами і поза подіями. Кожен з цих мудреців перевершив людську природу у способі, який він знайшов для реалізації себе. Шлях кожного свідчить про універсальну любов, яка перебуває над статями і стосунками між людьми. І кожен з них показує, що людина може стати чимось більшим, ніж те, ким вона була народжена». «В ролі письменниці я хотіла створити складну подорож для читачів-мандрівників. Якісь її частини швидкі і стрімкі, якісь надзвичайно складні емоційно, і цю складність полегшує лагідність тексту, а є частини, які доводиться пробрідати, як пробрідають ріку проти течії». «Книжки для мене з дитинства були чимось особливим, ходами в інші життя…, мріяла, що колись зможу потримати в руках свої книжки…» «Кожен автор має власні ритми роботи над темою, над текстом. Звичайно, зовнішні події дуже на них впливають, але є внутрішні процеси, власні схильності і здатності, яких неможливо разюче змінити». «Коли ти вже знаєш, про що писатимеш, все одно не можеш почати, поки задум не дозріє. Немає видимих ознак, на які можна орієнтуватися. Ці речі настільки складні для вербалізації і чіткого вловлювання, що більшість часу люди, які займаються творчістю, перебувають у відчутті своєрідної підвішеності, загубленості в необмеженому просторі. З часом, коли задум обростає конкретикою, власним досвідом й емоціями, додатковими знахідками, то цей шлях стає певнішим. Але до останнього речення – це завжди невизначеність». «Література – найлагідніший спосіб торкатися болісних тем». «Мені цікаво знаходити любов у таких конфігураціях, коли для неї начебто немає місця. Наприклад, у стосунках між катом і жертвою. Ідеться про дуже ненормальні і спотворені вияви. У частині про Голокост я спробувала вивести ситуацію, коли дуже ясна, природна і щира закоханість через тиск зовнішніх обставин, війну і насильство таким чином переломлюється у свідомості персонажів, що вони починають трактувати це почуття зовсім неправильно. Навколишній світ настільки поламаний, що героїня вважає поламаною і свою любов та вирішує діяти у протилежний спосіб, ніж зазвичай диктує любов. І ця тема дає змогу багато зрозуміти про людину та її центри тяжіння». «Мистецтво у тому і полягає, щоб гіперболізувати якісь речі для того, щоб зробити їх більш видимими. Але мені водночас ідеться про оприявлення нюансів і тонкощів, які не завжди помічаємо у буденному житті. Тобто я використовую письмо, щоб описати і такі незначні речі. На це звертаю увагу і у творах інших авторів. Література вчить мене помічати і бути усвідомленішою». «Так склалося, що мене сформували стосунки з книжками. І тут ідеться навіть не так про саме читання (хоча про нього, звісно, також), як про явище, про феномен слова, творення тексту. Про фізичну близькість до стелажів із книжками. Книжки стали основним джерелом пізнання світу, стосунків із людьми, інших людей, себе самої. Спочатку було читання, а потім досвід усього іншого життя, інших людей. Таким чином сприйняття життя, навіть найбуденніших речей, було продиктоване такою призмою. Наприклад – можна назвати це такою собі профдеформацією – я не можу відчувати повноту життя, не переклавши у певний текст те, що зі мною відбувається. Я мушу це уявляти і переживати як текст, щоб у всій повноті відчути події, які відбуваються зі мною або за якими я спостерігаю». «Я завше маю багато планів тексту, його частин, маю багато записників з цитатами, думками, ідеями, послідовністю сцен, прямою мовою чи фразами персонажів. Але часто під час самого писання я їх навіть не відкриваю. Тобто значною мірою вони є у моїй голові, але процес настільки веде за собою, що ці плани нерідко втрачають актуальність». «Я навіть не уявляла, що наважуся писати на тему Голокосту. Неокласики – це був той мотив, з якого я збиралася починати і обмежитися ним у цьому романі. Але я не знаходила відповідних інтонацій. Теми літературного процесу і репресій 30-х років виявилося недостатньо. Це може звучати нескромно. Річ не у тім, що там замало матеріалу чи простору. Навпаки, ця тема занадто складна, і те, що мені вдалося зробити – лише невелика часточка усіх можливостей розкриття». Посилання на аудіоподкасти: Перейти Фото: https://chas.news/current/ukrsuchlit-10-ukrainskih-pismennikiv-yakih-potribno-prochitati, https://craftmagazine.net/sofiya-andruhovych/. Джерела: Андрухович, Софія. Фелікс Астрія: роман / С. Андрухович. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2022. – 269 с. Андрухович, Софія. Амадока: роман / С. Андрухович. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 829 с. Андрухович, Софія. Жінки їхніх чоловіків / С. Андрухович. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 157 с. – (Агресивна бібліофілія). Андрухович, Софія. Сузір'я Курки [Шрифт Брайля] / С. Андрухович, М. Прохасько; Укр. культур. фонд "Книга, що долає бар'єри". – Львів: Нац. ун-т Львів. політехніка, 2020. – 55 с. Андрухович, Софія. Фелікс Австрія: роман / С. Андрухович. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 290 с. *** https://craftmagazine.net/sofiya-andruhovych/ https://lukl.kyiv.ua/sofiya-andryhovich/ https://blog.yakaboo.ua/10-s-andruhovych/ Дивіться більше матеріалів: https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html |
Спецпроєкт
