Катерина Гудименко

Бібліотечна доля Катерини Гудименко 

Енергійна, активна, завжди усміхнена, з чудовим почуттям гумору – такою єпровідна бібліотекарка краєзнавчого відділу Катерина Михайлівна Гудименко.

16 березня 1951 року в мальовничому селі Литвиновичі на Сумщині, розташованому на березі річки Клевень, у родині колгоспників народилася дівчинка Катерина. Її батько, Михайло Тимофійович, служив моряком на флоті Балтики. Під час Другої світової війни потрапив у полон і саме під час перебування в полоні випадково зустрів у Будапешті 16-річну Марію – дівчину-остарбайтерку з Дніпропетровщини. Ця випадкова зустріч пов’язала їхнє життя назавжди. Згодом Михайла Тимофійовича відправили відбувати покарання на Урал. Разом із ним ті тяжкі часи переживала і дружина Марія зі старшою донькою Вірою. Через п’ять років у подружжя народилася друга дитина – Катерина.

У родині завжди панувала повага, любов і терпіння один до одного. Навчання в школі Катерині давалося легко. Особливо вона полюбляла німецьку мову, бо мама дуже добре її знала і вільно розмовляла. З дозволу вчительки дівчинка читала книги німецькою. На жаль, багато часу на читання не було, бо в селі на той час не було електрики. Катерина завжди була активісткою і брала участь у культурно-розважальних, спортивних заходах за честь школи та колгоспу, неодноразово за це отримувала нагороди.

Після закінчення Литвиновицької середньої школи перед дівчиною постало питання: що ж робити далі? Адже в ті часи на селі вважалося, що дітям колгоспників не обов’язково здобувати вищу освіту – в колгоспі завжди багато роботи. Однак, дівчина, за порадою завуча школи, вирішує спробувати вступити до ВНЗ. Разом із подружкою, яка хотіла вступати на бібліотечний факультет, Катерина їде до Харківського державного інституту культури. І доля розпорядилася так, що вона єдина зі всього села вступила до ВНЗ. Із цього часу бібліотечна справа стала справою її життя.

Усі роки навчання в інституті, з 1968 по 1972, Катерина активно брала участь в усіх заходах інституту. Упродовж усього навчання вона керувала культсектором групи.

Після закінчення інституту Катерина Михайлівна отримала направлення на роботу до Дніпропетровської обласної універсальної бібліотеки ім. Жовтневої революції (нині – ДОУНБ). Перша посада – бібліотекарка відділу абонементу. На той час відділ очолювала Ірина Миколаївна Котова. Саме завідувачка відділу та старша бібліотекарка Валентина Павлівна Филиппович стали першими вчителями Катерини Михайлівни та допомогли їй опанувати навички бібліотечної справи, навчили обслуговувати користувачів бібліотеки. Теплі дружні стосунки з Валентиною Павлівною Катерина Михайлівна зберегла і дотепер.

Згодом перейшла працювати у відділ комплектування під керівництвом Лідії Миколаївни Надтоки, потім – у редакційний відділ на чолі з Л.І. Слонь-Матросовою.

За сімейними обставинами довелося змінити в житті багато місць роботи: шкільна бібліотека, профспілкова бібліотека Дніпропетровського радіозаводу. Багато років пропрацювала методистом у науково-технічній бібліотеці Придніпровської залізниці. Під час відряджень об’їздила всі залізничні бібліотеки-філіали з методичними порадами щодо вдосконалення бібліотечної роботи. Організовувала багато семінарів на професійні теми. Працівники бібліотек і досі з вдячністю і повагою згадують Катерину Михайлівну та вітають її зі всіма святами. Сама ж Катерина Михайлівна завжди вважала, що саме знання, здобуті в Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці завдяки асам бібліотечної справи та «фронтальним» перевіркам роботи районних і сільських бібліотек області, дали їй можливість успішно працювати в бібліотеках різних систем і відомств.

У 2007 році Катерина Михайлівна повертається працювати в ДОУНБ. І вже понад 14 років займається улюбленою справою у краєзнавчому відділі. У коло її професійних обов’язків входить бібліографічний розпис краєзнавчих видань, оформлення книжкових виставок. Катерина Михайлівна бере активну участь у підготовці та проведенні масових заходів відділу, гостинно зустрічає гостей і членів клубу «Ріднокрай». Із задоволенням обслуговує користувачів. До кожного має свій підхід, і за це її поважають.

Катерина Михайлівна вважає себе щасливою людиною, бо виростила двох дітей – сина і доньку, які подарували їй чотирьох онуків. Вдома вона така ж активна, як і на роботі. Із задоволенням пише сценарії до сімейних свят і разом з онуками ставить вистави в сімейному колі.

Головний життєвий девіз Катерини Михайлівни – якщо не я, то хто? З цим девізом вона і крокує далі по життю.