Тетяна Неділько
Тетяна Неділько: віддана своїй бібліотеці Цю І, як часто буває, розпочавши у 1972-му році юною дівчиною із дипломом індустріального технікуму «тимчасово» працювати в бібліотеці, залишилася тут на все життя. Бібліотечним наукам навчалася у колег, а найбільше – у завідуючої відділом Лідії Захарівні Горпиняк. У 1973-му році Тетяна Василівна вступає до Дніпропетровського відділення інституту патентознавства (ДВІП), а у 1976-му, за рекомендацією завідувачки відділу, закінчує курс Московського інституту підвищення кваліфікації інформаційних працівників (ІПКІП). «Після його закінчення робота в патентно-технічному відділі захопила настільки, що кожен день став святом», – згадує вона. І дійсно, Тетяна Василівна була в епіцентрі всіх подій відділу. Зустрічі з нею з нетерпінням очікували читачі в наукових та виробничих колективах. Особливі ділові стосунки склалися із спеціалістами «Науково-дослідного інституту будівничого виробництва». Щомісяця вона знайомила науковців цього закладу з технічними новинками, привозила для роботи вчених нові стандарти, патенти, книги, журнали з фонду бібліотеки. На десятках заводів Дніпропетровська, Нікополя, Марганця Тетяна Василівна знайомила інженерів з цікавими винаходами, товарними знаками, промисловими зразками. Що таке промислове виробництво вона знала не з чуток. Частенько у відділі згадували її захід на Шинному заводі, куди вона поїхала у шубі, з білим норковим комірцем, а повернулася із комірцем чорним! Тема забруднення повітря завжди була й залишається актуальною в нашому регіоні. Підтримка комунікацій із громадськими організаціями – ще один напрямок діяльності Тетяни Василівни. Разом із обласним відділенням Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів вона брала активну участь у підготовці та проведенні конкурсів для молоді та ярмарках ідей для науковців міста та області, ініційованих обласним відділенням НТТ (науково-технічне товариство). Часто саме завдяки Тетяні Василівні відділ отримував нових партнерів. Адже просто провести захід ще нічого не означає. Необхідно приділити увагу новим людям, знайти теми для підтримки ділових контактів, запропонувати неформальні бібліотечно-інформаційні послуги, побудувати теплі людські стосунки. Одним із таких партнерів, який не без участі Тетяни Василівни на довгі роки став справжнім другом відділу та всієї бібліотеки, був Леонід Михайлович Арист. Людина-легенда, заслужений винахідник УССР, доктор філософії в галузі технічних наук, член Академії будівельних наук України, лауреат різних премій, публіцист, талановитий популяризатор науки й техніки. Таланти комунікативної, організованої, обов’язкової людини стали їй у нагоді, як у професійній, так і у громадській діяльності – багато років вона очолювала сектор у патентно-технічному відділі, була членом профкому бібліотеки. Тетяна Василівна – цікавий розповідач, захоплено й цікаво говорить вона про наше місто, бо народилася й виросла в історичному центрі Дніпропетровська. Фундамент її знань був закладений бабусею. Тетяна Василівна згадує: «Любов до книги прищепила мені бабуся Марія. Вона була як друга мама, тому що моя мама, теж Тетяна Василівна, у декретній відпустці знаходилась лише місяць, а тато - Василь Олексійович, льотчик-інструктор, багато часу проводив на аеродромі». Бабуся багато читала онучці. Один з маминих співробітників мав знайомих у книжковому магазині й передавав для маленької дівчинки новинки, а іноді й сам їх дарував. Звісно й до школи Тетянку підготувала бабуся, навчила читати та писати. До речі, бабуся Марія та мама Тетяни Василівни – дуже талановиті майстрині, своїми руками вони створювали чудові в’язані та шиті речі для родини, їм було чому навчити Тетянку. Від батька пізнала Бога. Завдяки йому дружила із фотоапаратом. До речі, групові чорно-білі фото колективу бібліотеки в ювілейні роки – 150-річчя та 155-річчя, автором яких була Тетяна Василівна, тепер вже є історичними. Тетяна Василівна любить подорожувати та відкривати для себе щось нове, захоплюється читанням, особливо історичних романів, полюбляє вирощувати квіти. Її гордість – донька Маріанна! Ще будучи зовсім дитиною, вона приходила в бібліотеку на свята, грала на піаніно. І ось на одному із бібліотечних заходів, в яких брала участь, один із співробітників промовив: «Ось перед нами майбутній працівник бібліотеки». Слова стали пророчими. Зараз Маріанна працює в ДОУНБ провідним бібліотекарем у відділі наукового опрацювання документів та організації каталогів, є головою профкому. Звісно, Тетяна Василівна пишається своєю донькою красунею-розумницею. Династія продовжується! А ми, її колеги, сподіваємося, що Маріанна теж стане такою ж відданою бібліотеці, як і матуся. |
Спецпроєкт
