Зоря у золотому верховітті. Борис Мозолевський
Життя у сяйві пекторалі. Борис Мозолевський у спогадах друзів. До 75-річчя від дня народження: Біобібліографічне ви-дання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– 72 с. (Серія: «Дослідники рідного краю»). І в незатишному сім світі Тим на землі щасливий я, Що в золотому верховітті Зоря лишилася й моя. Борис Мозолевський
Життя Бориса Мозолевського не було легким і безхмарним. Часто казали, що йому щастить, коли робив нові археологічні відкриття, здобував із надр тисячоліть нові скарби, про які мріє кожен дослідник. Проте це «щастя» давалося занадто тяж-кою працею, втратою здоров’я, сім’ї, віддачею всіх сил, знань, та що там – самого життя. Народився Борис Миколайович 4 лютого 1936 року в селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині у сім’ї колгоспників. Дитиною пережив війну, а відразу по її закінченні став дорослим, бо батько загинув, а треба було виживати і жити. Десятилітній хлопчик працював у колгоспі нарівні з дорослими і пишався, що не їсть даремно хліба, у п’ятнадцять років, після закінчення сільської семирічки вступив до Одеської спецшколи Військово-Повітряних Сил, продовжив навчання у Військово-Морському авіаційному училищі в місті Єйську. Разом зі своїми близькими друзями Георгієм Шоніним, Георгієм Добровольсь-ким та Володимиром Джанібековим був зарахований до загону космонавтів. Друзі згодом космонавтами і стали, а сам Мозолев-ський, як писав пізніше у віршах: На двадцятому році я зробив розворот, Й повела мене доля на завод в кочегари, Щоб достоту збагнути, чим живе мій народ. 1956 року відбулося п’ятдесяти відсоткове скорочення Військово-Повітряних Сил і Борис Мозолевський був демобілізований. Чи виною тому стало правдошукацтво і принциповість його характеру, які багатьом були незручні, чи так розпорядилась доля. Після демобілізації юнак переїхав до Києва, працював на будівництві різноробом, бетонником, влаштувався на завод залізобетонних конструкцій кочегаром, займався громадською роботою, був комсоргом. Тоді ж вступив заочно на історико-філософський факультет Київського університету. Не став він льотчиком, космонавтом, але небо своє знай-шов – поезію. Вірші Борис Мозолевський складав із дитинства, ще коли поганяв волів на колгоспній роботі. 1963 року у київському видавництві «Радянський письменник» побачила світ його перша книжка віршів «Начало мар-та». Поет усвідомлював себе українцем, але тоді ще писав російською. Нею ж написані й наступні збірки «Шиповник» (1967) та «Зарево» (1971).
Вже перші книжки свідчила про безперечний талант молодого кочегара. Проблеми про що писати у нього не було: людина праці, рідна земля, духовні цінності. Вірші ще не були досконалими за формою, але, безперечно, це була справжня поезія. Критика зустріла їх прихильно, літературна громадськість теж. Вже пізніше, на початку 1980-х Євген Сверстюк у статті «Етюд з калиною», про ті перші збірки сказав: «Слово Бориса Мозолевського раз-у-раз зривається на крила, поки що лише зривається». Минуть роки і слово поета міцно стане на крило. 1964 року Борис Мозолевський закінчив університет. Ві-дбувши сезон на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе, він повернувся до Києва. Три роки працював літературним редактором у видавництві «Наукова думка», одночасно керував археологічним гуртком, писав вірші, відвідував молоді-жну літературну студію при видавництві «Молодь», готував до друку нові книжки. Крім усього іншого, Борис Миколайович вже мав сім’ю, виховував доньок. Наприкінці 1965 року Борис Мозолевський організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам Іва-нові Драчу, Дмитрові Павличку, Василеві Стусу. Ці поети були владі, як більмо в оці, популяризувати їхню творчість суворо заборонялось. Вже другого дня потому Мозолевський потрапив під нагляд КДБ як неблагонадійний. Через деякий час за редагування наукового дослідження Олени Апанович «Збройні Сили України у першій половині XVIII ст.», яке було визнане буржуазно-націоналістичним, Борис Миколайович був звільнений. Знову довелося йти кочегаром на завод, іншої роботи йому просто не давали… …Борис Мозолевський був сильною людиною. Зігнути його, зламати, було просто неможливо. І ще він був на диво діяльним, не міг сидіти, склавши руки і чекати. Він знову взявся за археологічні пошуки, допомогли відомі археологи О.І. Теренож-кін та В.А. Ільїнська, взявши його позаштатним співробітником Інституту археології АН УРСР. Борис Мозолевський брав участь у розкопках Гайманової, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам'ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідникові знамениту на весь світ золоту пектораль. Дослідження Товстої Могили, що знаходиться неподалік від міста Орджонікідзе (зараз Покров) , проводилися ще в 1960-тв роки. Але тоді розкопувати її не стали. Тільки в 1971 році Борис Мозо-левський, довівши, що курган таки скіфський, почав розкопки. Великим помічником археологові став директор Орджонікідзев-ського гірничо-збагачувального комбінату Григорій Лукич Середа, який створив усі потрібні умови, надавав матеріальну допомогу, допомагав розв’язувати проблеми, особисто цікавився просуванням розкопок. Двадцять три століття Товста Могила приховувала від людей чудесні витвори давнини, приховувала б і далі, якби не талановитий і впертий археолог. Звістка про знайдену Мозолевським пектораль блискавично облетіла весь світ, її фото і описи надрукували всі періодичні видання не тільки країни, але й Європи, Америки, Азії. Згодом стали виходити солідні дослідження цієї та інших знахідок Бориса Миколайовича. 1977 року видання «Курьер ЮНЕСКО» весь перший номер присвятив скіфам. Відомий перуанський колекціонер і антиквар Ларк Еррера сказав: «Якби я нічого не придбав, крім цієї речі, я вважав би, що прожив своє життя дуже плідно». У археолога безперервно брали інтерв’ю, його запрошу-вали на зустрічі. Він став настільки відомим, що влада побоялась його чіпати. Так Борис Мозолевський уник арешту. Але не уник своєї нелегкої долі, продовжував щедро спивати її келих за келихом. У нього ще були нові археологічні знахідки, у вісімдесяті роки XX століття на території Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей, Криму він оглянув більше 60 курганів, серед яких виявив понад два десятки царських. Працював на розкопках відомих курганів Чортомлик та Соболева Могила, де теж знайшов непересічні пам’ятки скіфської культури. Він захистив кандидатську дисертацію, на-друкував наукові та науково-популярні видання, видав поетичні збірки, виховував учнів і виступав перед численними аудиторія-ми. Продовжував працювати – неспинно, затято, запекло. Усе обірвала смерть. 13 вересня 1993 року Бориса Мозо-левського не стало серед сущих на цьому світі. Поховали його у Києві, а душа, певно, полинула у ті далекі міфічні Герри, де хо-вали скіфських царів і де живуть герої його віршів. Де степ, і ти, і неба синь, і воля, І скіфські сни встають із ковили. Де серед поля хилиться тополя Над тими, що й нього полягли… Борис Миколайович Мозолевський пішов із життя за-надто рано, скільки ще він міг зробити, відкрити, написати... Він широко відомий як археолог, його діяльності, науковим знахід-кам присвячено численні книги та публікації. Досліджують, хоч і менше, його поетичну творчість, а поезія Бориса Мозолевського заслуговує на особливу увагу з боку літературознавців, бо несе в собі не лише високу інформативну насиченість, але й особливу позитивну енергію кришталево чистої і чесної людини. До 70-річчя від дня народження Бориса Мозолевського були перевидані деякі його книги, надруковані статті про його діяльність, на високому березі річки Базавлука, де колись розташовувався табір археологічної експедиції, встановлена гранітна стела з меморіальною дошкою. Певно, й до нинішнього ювілею видадуть книги, проведуть конференції та літературні вечори, влаштують виставки чи відкриють меморіальні дошки. Та головне в іншому – ім’я і душа Бориса Мозолевського живуть серед нас. У прекрасних творіннях стародавнього мистецтва, відкритих ним для людей; у чудових поезіях – освідченнях у любові рідному краю, у спогадах тих, хто знав його, спілкувався, працював поруч, відчув глибину його єства. Коли і я за караваном Посилання на аудіоподкасти: Перейти Ірина Голуб 05.09.2019 |
Спецпроєкт
