До історії кустарного відділу на виставці 1910 року в Катеринославі
«Виставку улаштовано гарно, – записав у щоденнику 13 вересня 1910 р. відомий український громадський діяч, видавець першої щоденної української газети «Рада» Євген Чикаленко, котрий спеціально приїхав з Києва і влаштувався у Дмитра Яворницького, – багато на ній цікавого. Мене особливо цікавила виставлена сіра українська скотина, якої тепер, крім Катеринославщини, мало де й є. (...) Публіку найбільше цікавив збудований посеред виставки «український хутір». Справді поряд з усякими розкішними павільйонами стоїть найзвичайнісінький селянський двір, до найменших дрібниць вірний дійсності: хата з повним убранням, навіть з кочергами; криниця з журавлем; город з картоплею, соняшниками і т. ін., обгороджений звичайнісіньким плотом з лози. Одним словом, повна ілюзія», – писав Євген Чикаленко (Чикаленко Євген. Щоденник (1907–1917). У 2-х тт.– К., Tемпора, 2004.– Т. 1.– С. 115–116). Особливо Чикаленкові сподобалося, що «з обіду на цей хутір приходив сліпий кобзар Пасюга, сідав на призьбі, а кругом нього збиралось народу, наче на весілля на селі.
І справді, заходи Яворницького не пропали марно, бо Пасюга так гарно вивчився співати, що мимоволі сльози проймають, як він співає думи про Марусю Богуславку, Самійла Кішку та інші» [Чикаленко Євген. Щоденник (1907–1917). У 2-х тт.– К., Tемпора, 2004.– Т. 1.– С. 116]. Кому ж спала на думку ідея українського хутора на виставці? За два місяці до відкриття виставки в Катеринославі Дмитро Яворницький дістає листа з Полтави. Писав до нього український історик і статистик, етнограф і літературознавець Лев Васильович Падалка (1859–1927), до речі, автор чудових статей в «Киевской старине» з півдня Катеринославщини – про околиці Великого Лугу Козацького, острів Томаківку, село Покровське з його січовою церквою. У своєму листі від 27 квітня 1910 року з Полтави Лев Падалка сповіщав Яворницького, що Полтавське земство бере діяльну участь у підготовці до катеринославської виставки, хоч асигновані земським зібранням кошти для участі у виставці обмежували можливості Полтавської губернської управи. «В усякому разі на виставку в Катеринославі, – писав Падалка, – виготовляється в Полтаві і Полтавщині доволі усяких експонатів, меж якими дуже виразними будуть кустарні вироби (усяка тканина, вироби з глини, дерева і інших матеріалів). Тепер, коли з’ясувалось, що кустарних виробів з Полтавщини в Катеринослав буде повезено багато і дуже гарних (яких ще не бувало до цього часу), виникла сама собою думка, що на облаcтній виставці в Катеринославі слід би демонструвати українську культуру не окремими розрізненими речами, а в зв’язкові їх в одну цілість.
На оселі могло б буть зібране типичне селянське господарство з усяким хліборобським знаряддям, з скотиною і іншим, що потрібне за-для демонстрації його. тут же було б можна демонструвати виконання виробів кустарями, яких привезло б сюди полтавське земство. Меж іншим тут було б зручно упорядить підторжьє усяким дрібним українським крамом, прибуток з якого могла б буть призначена на пам’ятник Т. Шевченка. Ще більше була б підходяща така оселя для з’ясування [нрзб.] української духовної культури. На оселі під одкритим небом міг би одбутись гучний етнографічний вечір з кобзарями хоровим співом, відчитами на етнографічні теми. А може пощастило б вам досягти дозволу, щоб тут або хоч в іншому місті були прочитані наукові відчити по історії, археології, економіці країни і т. і. Одне слово, українська оселя на території виставки могла мати дуже велику вагу для з’ясування областної матеріальної і духовної культури. Полтавському земству було б трудно, а може й неможливо збудувати таку оселю в Катеринославі; та й вага її така, що тут потрібний захід головного комітету виставки. Разом з іншими полтавцями, певен я, що Ви, вельмишановний Дмитро Іванович, подбаєте про цю справу, як вона того заслуговує, – переведете це питання через головний Комітет виставки чи безпосередньо, чи через його предсідателя князя Н.П. Урусова, якому при цій нагоді прошу свідчить мою прихильність. Дякуватиму Вам, коли скоро повідомите мене, як поставляться у Вас в Катериносалві до збудування укр(аїнської) оселі на територіїї виставки. Ми майже дослівно навели листа Лева Падалки, аби показати як визрівала ідея української оселі на виставці. Треба одразу зазначити: у цієї ідеї були як прихильники, так і супротивники. Дмитро Іванович Яворницький робив усе від нього залежне, аби ідею українського хутора втілити в життя. Тим більше, що головою розпорядчого комітету виставки був губернський предводитель (маршалок) дворянства князь Микола Петрович Урусов (1863–1918). Про приятельські взаємини Яворницького і Урусова свідчить уривок з листа Яворницького до Кесаря Білиловського від 18 квітня 1897 р.: «...у мене єсть приятель великий, віце-губернатор, «светлейший» князь Грузинський. Немудра по мозку людина, але щирий і добрий чоловік, із города Владимира «на Клязьме» [Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 4.– Дніпропетровськ, 2005.– С. 29]. Незадовго перед тим, у 1902–1906 роках князь Урусов був полтавським губернатором (чому Лев Падалка і передавав йому з Полтави особисте вітання) і, нарешті, маєтки князя були в тодішньому Новомосковському повіті – селі Ундол-Степанівка Котівської волості та маєтку Паньківка. Під впливом Яворницького вся виставка мала бути оформлена в українському козацькому стилі, він також був експертом її кустарного відділу. Але, врешті-решт, перемогла концепція цивільного інженера поляка Франца Вишинського, архітектора виставки, затвердженого на цій посаді 10 жовтня 1909 року. Той зміг переконати князя Урусова, що виставка зовнішнім виглядом мала б нагадувати про «екатерининский», а не український запорозький стиль. Тепер порівняймо захоплений відгук Євгена Чикаленка про виступи на виставці кобзаря Степана Артемовича Пасюги (1862–1933), до речі, померлого в голодний 1933 рік, зі зверхнім описом автора звіту-альбому виставки: «Скромное развлечение для публики представлял бандурист Н. Пасюга (автор навіть не спробував дізнатися справжнє ім’я Пасюги, якого звали Степаном – М.Ч.), протяжно и заунывно напевавший под бряцание бандуры украинские былины на заваленке малороссийской хатки» [Отчет-альбом Южно-русской областной сельськохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в г. Екатеринославе, с 1-го июля по 10-е октября 1911 года (помилка: треба 1910-го).– Издание Екатеринославского губернского земства. Екатеринослав, 1912.– С. 194]. Оскільки назва «кустарна» було винесено навіть у назву виставки, то природньо, що кустарний відділ мав дуже вагомий вигляд. До речі, вперше кустарний відділ на виставках у Російській імперії був улаштований Московським губернським земством на художньо-промисловій виставці в Москві 1882 року.
На жаль, попри цю велику інформаційну роботу відповіді отримано від дуже небагатьох закладів. Наприкінці 1909 року розпочалося розсилання програм і такс кустарям і ремісникам. Зокрема, користувалися каталогами попередніх кустарних виставок, а по Катеринославщині розіслано матеріали усім волосним правлінням, сільськогосподарським організаціям, кредитним та позичково-ощадним товариствам, повітовим і дільничним агрономам. До кінця лютого 1910 року розіслано 10 000 примірників необхідного матеріалу. На початку весни 1910 року співробітник кустарного відділу А.А. Петров особисто об’їхав деякі центри кустарної промисловості в Таврійській та Херсонській губерніях, куди через брак адрес запрошення не надсилалися, і відвідав також ярмарки та великі базари в Полтавській, Київській та Харківській губерніях. Як бачимо, проведено капітальну підготовчу роботу. Щоб заохотити на виставку побільше кустарів і ремісників, розпорядчий комітет надав С.А. Бродницькому право звільняти незаможних експонентів від оплати за місця. Потрібно було лише надати посвідчення земської управи про бідність експонента. Всього на організацію кустарного відділу витрачено 2 500 карбованців. Перед самим відкриттям доасигновано ще 600 карбованців на запрошення чотирьох осіб, котрі давали б пояснення публіці, та для продажу кустарних виробів. Кустарно-промисловий відділ розташувався в головному павільйоні на території сучасного парку імені Лазаря Глоби. Відділ займав ліве крило і весь верхній поверх павільйону – всього до 300 квадратних сажнів підлоги та 40 квадратних сажнів під навісом позаду головного будинку. З цієї площі 150 квадратних сажнів відведено під експонати безкоштовно. Кількість експонентів кустарного відділу досягала 500 чоловік. Як наголошував автор статті «Кустарні промисли і ремесла» (на виставці 1910 року), співробітник Катеринославського краєвого музею імені Поля Павло Євграфович Дерябкін, кустарно-ремісничий відділ від самого початку виставкової організації був предметом особливої уваги Розпорядчого комітету. Бо Катеринославське земство на відміну від агрономії чи народної освіти правильної кустарної політики на той час не мало. Практика інших, досвідченіших щодо поліпшення кустарних промислів, земств показувала, що крім прямого впливу на поліпшення промислів велику вагу мають непрямі заходи – організація кустарних музеїв, статистико-економічні обстеження промислів, видання альбомів, креслень, організація кустарних виставок. Ось чому виставка в Катеринославі мала для кустарів східної України важливіше значення, ніж для великого промисловця. «Досить згадати, – писав сто років тому Павло Дерябкін, – що великий підприємець завжди більш або менш у курсі своєї справи, він поінформований про становище ринку збуту своїх виробів, він стежить за поліпшеннями в техніці свого виробництва, йому добре відомі вимоги споживача і мінливий смак покупця тощо. Нічого подібного не знає наш кустар, котрий далі місцевого ярмарку не буває» [Отчет-альбом Южно-русской областной сельськохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в г. Екатеринославе, с 1-го июля по 10-е октября 1911 года (помилка: треба 1910-го). Издание Екатеринославского губернского земства.– Екатеринослав, 1912.– С. 470]. Треба визнати актуальність цих слів, написаних майже сто років тому. Організатори кустарного відділу вирішили використати нагоду та приїзд кустарів на виставку. Хотілося шляхом живої анкети, опитування самих майстрів з’ясувати потреби південно-російської кустарної промисловості. На проведення з’їзду кустарів було асигновано 1 000 карбованців. З’їзд, який мав відбуватись у жовтні протягом п’яти днів, мав лише два засідання і завершився вже наступного дня. Таким чином мета з’їзду не була досягнута, і його слід вважати невдалим. Кустарний відділ виставки 1910 року та з’їзд кустарів викликали з боку Головного управління землеупорядкування та землеробства щедру підтримку і велике зацікавлення. На з’їзд воно відрядило свого представника, а для ознайомлення з кустарним відділом – співробітника П.І. Воронкова та художницю Марію Миколаївну Дітріх для збирання малюнків гончарних виробів південних губерній Російської імперії. Аналізуючи проведення виставки, організатори визнали деякі небажані особливості. Так, допущена дрібна торгівля внесла базарну суєту і створила перепони, які унеможливлювали уважне вивчення галузі. Окрім того, зовсім була відсутня наукова частина, зокрема, література з кустарної справи. Такі були недоліки в роботі відділу. Найпомітніше від Катеринославської губернії в кустарному відділі виставки 1910 року було представлено Новомосковське земство. Справа в тому, що Новомосковська повітова управа неформально підходила до справи. Перед виставкою вона відрядила в повіт спеціального агента для збирання селянських виробів, які характеризували б цей вид народних промислів у різних місцях повіту. Не маючи статистичних даних щодо розмірів кустарних промислів, земство вирішило використати виставку для їхнього обліку. Вироби були виставлені від 116 кустарів. Найширшого розповсюдження в Новомосковському повіті тоді дістало ткацтво. Старовинний промисел серед місцевого сільського населення головною метою мав задовольнити потреби власної родини, і лише частина виробів йшла на продаж. Виготовленням полотен і, передусім, недорогих килимів була зайнята добра половина всього жіночого населення. Центром територіального розповсюдження ткацтва вважалася Магдалинівська волость. Виставлялися доріжки та килими гарної роботи і недорогі. Вишиті мережкою і заполоччю рушники та скатерки були гідно поціновані експертною комісією. Хоча роботи були ординарні, але в них позначалася любов до праці. Окремі зразки мали на собі відбиток, присмак рідної України, на що етнограф завжди зверне свою увагу. Не менше зацікавлення викликали виставлені вовняні жіночі сіряки та головні хустки. На останні, напевне, вплинули місто і мода. Широке розповсюдження в Новомосковському повіті на початку ХХ століття мало гончарне виробництво. Виставлена була головним чином покрівельна черепиця. Виробництво її зосереджено близько сіл Чаплі та Василівка (нині Чаплі у складі Самарського району м. Дніпра). Вироби використовували винятково на задоволення потреб своєї округи. Зразки домашнього посуду за виконанням були ординарні. «Поза сумнівом, на місці виробництва є гарної якості глина. Зауважимо, що у збуті гончарного посуду, – писав П. Дерябкін, – велику роль відіграє певна оригінальність та художній бік. Гончарні вироби з відбитком національної творчості становлять велике зацікавлення не лише для російського споживача, але і для іноземного покупця» [Отчет-альбом Южно-русской областной сельськохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в г. Екатеринославе, с 1-го июля по 10-е октября 1910-го. Издание Екатеринославского губернского земства.– Екатеринослав, 1912.– С. 472]. З дерев’яних виробів заслуговували уваги фарбовані скрині. Виробництво це скупчувалося біля села Ігрені (нині також у складі м. Дніпра). Плетені кошики були виставлені в достатній кількості, аби судити про якість виробів. Промисел цей зосередився під самим містом Новомосковськом. Кошики з лози тривкої роботи були досить чисто зроблені. З лимарських виробів експонувалися селянські шори та німецька упряж. Експертна комісія відзначила експонента К.Г. Корсунського бронзовою медаллю за працьовитість і міцність роботи. Були й окремі експонати з кустарного сільськогосподарського машинобудування. Декілька плугів, складна борона, оранка були привезені з Петриківки. На думку організаторів цей промисел, якщо він тільки в повіті був, заслуговував особливої уваги та підтримки з боку земства. Решта експонатів, на кшталт моделей велосипеду та церкви, картини українського весілля, різьбленого підгодинника чомусь не викликали зацікавлення з боку П. Дерябкіна. Вони, на його думку, були «незначні та маловажливі і їх узяли, напевне, для кількості». Час минає, й змінюється уявлення про народну творчість. Нині в доречності таких експонатів на кустарній виставці ніхто не сумнівався б, а тоді ще обстоювали «чистоту жанру». Проте новомосковським кустарям на виставці 1910 року присуджено 40 нагород. З ремісничих закладів Новомосковського земства експоновано в земському павільйоні вироби п’ятикласного ремісничого училища, зокрема, бричку селянського типу. Тут же виставлялися предмети селянського побуту: рогач, кочерга, підкова і навіть віялка та плуг. На жаль, у відділі не було подано жодних даних, котрі пояснювали б становище кустарних промислів у цьому повіті. З бюджету повітового земства (в земському павільйоні) було видно, що 1910 року на заходи з кустарного виробництва асигновано було всього 700 карбованців. Від Павлоградського повіту виставили колективний експонат винятково жіночого рукоділля. Представником було Богданівське сільськогосподарське товариство. Усі виставлені зразки вишивок, скатертин і рушників нічим не відрізнялися від звичайних жіночих рукоділь цього типу. Олександрівське повітове земство експонувало лише кошики своєї власної майстерні. Катеринославське повітове земство демонструвало свої кустарні вироби у відділі земського самоврядування. Воно виставило роботи Томаківської навчальної ткацької майстерні та Солонянської школи ткацтва. Досить чисто й акуратно були виготовлені брички та екіпажі в навчальній ремісничій майстерні в селі Військовому біля Ненаситецького порогу над Дніпром і слюсарно-ковальські вироби майстерні в с. Лошкарівці. Столярно-лялькова майстерня в с. Михайлівці подала роботи досить грубі, кращими з-поміж них були моделі сільгоспзнарядь, млинів і будинків. Експонати сільгоспмайстерні з села Біленького (нині це Запорізька область) розмістили в науково-навчальному павільйоні. Від Верхньодніпровського земства виставлялися дерев’яні вироби і домашнє начиння з жерсті, виготовлені учнями Богодарівського училища. Особливої уваги привертали самостійні малюнки учнів молодших класів. Куцеволівська школа навчально-кошикової майстерні експонувала роботи з плетіння кошиків, а Саксаганське ремісниче училище – задовільно виконані учнівські малюнки. Можна було бачити на виставці й вироби, надані Бахмутським і Харківським повітовими земствами. Та, звісно, найцікавішим і найбагатшим представником дрібної сільської промисловості в кустарному відділі був кустарний відділ Полтавського губернського земства з ремісничим училищем, Миргородською художньо-промисловою школою імені М.В. Гоголя та 27-ма навчальними майстернями. Діяльність Полтавського губернського земства з розвитку кустарних промислів тоді посідала перше місце в Російській імперії. У середньому за період з 1899 по 1908 роки щорічні витрати земства на підняття і розвиток місцевих кустарних промислів становили 154 300 карбованців. Свою діяльність в цьому напрямку земство зосереджувало в розповсюдженні серед сільського населення професійної освіти та цілої низки показових майстерень. Окремо був представлений на виставці в Катеринославі Московський кустарний музей. Разом із південним своїм суперником – Полтавським вони були кращими представниками на виставці кустарних промислів і ремесел. В альбомі-звіті з виставки докладно розповідалося про позитивний досвід цих інституцій. В окремому павільйоні, збудованому коштом тюремного відомства, зібрали роботи в’язнів 22-х різних місць ув’язнення й експонати головного тюремного управління. За раціонально поставлене навчання в’язнів корисним ремеслам експертна комісія по кустарному відділу присудила дев’ять нагород, у тому числі малі срібні медалі Катеринославському виправному відділенню та Катеринославській губернській в’язниці. Ще трохи статистики. З кустарів і ремісників Катеринослава та губернії у виставці взяло участь близько 90 чоловік, з інших місць виставкової області (на початку ми назвали губернії, які належали до цієї області) – трохи понад 30 чоловік і з позаобласних – понад 90 експонентів. Найбільше було з Тульської губернії – 24 чоловіка, з Петербургу – 7 чоловік, з Нижегородської та Київської губерній – по 6, а решта 25 губерній дали по 3 і менше. Закордонних експонентів нараховувалося шестеро. Останні були посередні. Кращими виявилися філігранні та мозаїчні вироби Е. Гюмпфнера з Відня. А японець Іокай не експонував своїх виробів, а відкрив торгівлю ними в окремому павільйоні. Величезний вибір всіляких японських дрібничок приваблював до себе масу публіки і попри високі ціни торгівля ними відбувалася досить жваво впродовж усієї виставки. Це було зайвим свідченням того, який «неслабнучий інтерес і водночас великий збут мають кустарні вироби, якщо вони оригінальні і мають самобутній і різко виражений відбиток національної творчості, а за своїм обробленням витончені і мистецькі». [Отчет-альбом Южно-русской областной сельськохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в г. Екатеринославе, с 1-го июля по 10-е октября 1911 года (помилка: треба 1910-го).– Издание Екатеринославского губернского земства.– Екатеринослав, 1912.– С. 490]. Кустарний відділ катеринославської виставки 1910 року дав достатньо матеріалу для вивчення кустарних промислів, але він багато програвав від того, що не було системи та бракувало наукової частини і саме тих губерній, про які найменше було кустарно-статистичних та інших даних у літературі. Наприкінці роботи виставки, 1 жовтня 1910 року, в Катеринославі побачило світ перше число українського часопису «Дніпрові хвилі». У ньому видрукувано статтю «Як представлено Україну на виставці у Катеринославі». Автор заховався під ініціалами М.С. Скоріш за все, це був 25-річний Микола Стасюк (1885–1943) – у майбутньому член першого уряду незалежної України. На його думку, «український елемент на ній (виставці – М. Ч.) представлений не дуже рясно». (М.С. Як представлено Україну на виставці у Катеринославі // Дніпрові хвилі.– 1910.– 1 октября (жовтня).– № 1.– С. 5). І попри байдужість організаторів та інертність українського громадянства уважний відвідувач міг здобути на ній певні відомості про Україну, передусім через вітрини «Української преси», «Товариства «Просвіта» та вітрини колишньої «Київської старовини». Найбільші слова захоплення у автора викликала колекція ткацьких і керамічних виробів з Полтавщини: «Чудова колекція цих виробів бере на себе очі красою і ніжністю малюнка, видержаністю українського стилю... Дивлячись на відділ полтавського земства, українець з гордістю бачить, що вже й зараз можна прибрати покої найзаможнішої господи в українському стилі» [(М.С. Як представлено Україну на виставці у Катеринославі // Дніпрові хвилі.– 1910.– 1 октября (жовтня).– № 1.– С. 7] Микола Стасюк висловив і низку критичних зауважень: «На виставці є подвір’я, яке мусило показувати українську селянську культуру, але впорядковано його якось випадково, без певного плану, і через те у влаштуванні його помітно багацько дефектів щодо додержання українського характеру. Впорядчики виставки не подбали обставити хату, і через те мусило на себе взяти цю справу полтавське земство. Не дивлячись на всі свої дефекти, хата чи, як її звуть, «хутір» приваблює до себе публіку, – це саме улюблене місце і, тим більш, що там співає по празникам кобзар Степан Пасюга» [(М.С. Як представлено Україну на виставці у Катеринославі // Дніпрові хвилі.– 1910.– 1 октября (жовтня).– № 1.– С. 8]. Висновок автора: «Якщо, окрім всього переліченого, згадаємо вироби полтавських і катеринославських кустарів, то це буде все, що має на собі хоч трохи українського характеру». [(М.С. Як представлено Україну на виставці у Катеринославі // Дніпрові хвилі.– 1910.– 1 октября (жовтня).– № 1.– С. 8]. Підсумовуючи сказане, робимо висновок: українці Полтави та Катеринослава прагнули спільними зусиллями створити на виставці 1910 року в Катеринославі український хутір, якнайкраще представити народні промисли Східної України. Певною мірою це їм вдалося. Оцінки зробленому дано різні – від захоплених (Євген Чикаленко) до позитивних із критичними зауваженнями (Микола Стасюк). Найбільша виставка ХХ століття в Катеринославі відіграла свою позитивну роль у пропаганді народного мистецтва українців. Путеводитель-каталог Южно-русской областной выставки, устроенной Екатеринославским Губернским Земством в г. Екатеринославе с 1-го июля по 25-е сентября 1910 года / Сост. А. Авчинников.– Екатеринослав, 1910.– 140 с. Фоменко А. Міський сад – Парк ім. Глоби // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 243–248: фото Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и кустарная выставка // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 178–184. Южно-русская сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе.– Екатеринослав, 1912.– 666 с., ил. Екатеринославские ярмарки // Дніпров. кур’єр.– 2001.– № 6.– С. 30. Невский В. «Выставка удалась на славу» // Вісті Придніпров’я.– 2000.– 27 черв.– С. 13. Рекуненко Н. Провинциальные истории: Екатеринославская выставка // Недвижимость в движении.– 2004.– 28 июня.– С. 10–11 Рекуненко Н. Провинциальные истории: Чем бы публика не тешилась... // Недвижимость в движении.– 2004.– № 29 (36).– 4 авг.– С. 10–11. Симонова Е. Небольшое путешествие по Екатеринославской сельскохозяйственной выставке 1910 года // Дніпров. кур’єр.– 2003.– № 4.– С. 44–47 Микола Чабан 10.02.2021 |
Спецпроєкт
