Мельник, Ярослав. Маша, або Постфашизм
 | Мельник, Ярослав. Маша, або Постфашизм [Текст]: роман / Я. Мельник. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 283 с. Український письменник Ярослав Мельник мешкає між Францією та Латвією. Проза його стала фіналістом «BBC Книги року», а роман «Далекий простір» книгою року-2013 за версією BBC. За кордоном Ярослав більш відомий як автор, твори якого опинялися в коротеньких списках книг року в Литві. Також він номінований на Європейську літературну премію та презентувався у Франції. Його твори перекладено багатьма мовами. В Європі критики називають Ярослава «містиком і неосимволістом». Універсальні теми, позачасовість, психологія та побутове життя – ці елементи дають читачу легкість сприйняття та швидке занурення до історії. Сьогодні в «Book stories: з рук у руки» антиутопічний роман Ярослава Мельника «Маша, або Постфашизм». Враженнями ділиться наш користувач Даніїл Перфілов. «До повномаштабного вторгення я дуже любив читати, особливо фєнтезі, детективи та книги для саморозвитку, всі вони були іншомовних авторів, а жанр антиутопії мені не дуже подобався. Все змінив Ярослав Мельник зі своєю книгою «Маша, або Постфашизм», яку мені порадила подруга, щоб я взяв участь у книжковому клубі за нею. І я вперше з початку повномасштабного вторгнення настільки сильно занурився в книгу. Антиутопія, де фашисти перемогли і стали всесвітнім правлінням, до того ж, створили новий вид – сторів. Істот, які нічим візуально не відрізняються від людей, але за роки пропаганди і навчання їх почали сприймати як скотину, яку розводили, тримали у хліву, пили їхнє молоко, і, найголовніше, – їли. М'ясо сторів використовувалось у 90% м'ясної продукції: сосиски, копчені вуха, гомілки тощо, і ніхто не бачив нічого поганого у тому, щоб їсти собі подібних, бо у свідомості людей це всього-навсього тварини, такі самі як корова чи вівця, не зважаючи на те, що візуально їх абсолютно ніяк не відрізнити (окрім того, що стори голі, брудні та не розмовляють). З боку звучить огидно та бридко, але автор настільки докладно і цікаво описує все це, що навіть коли у книзі не дуже приємні моменти – відірватись неможливо. Руки і ноги сторів називають копитами, щоб підмінити поняття і ще більше віддалити сторів від людей у розумінні цих самих людей. І, найголовніше, це – історія кохання, історія одного простого різника сторів, життя якого перевернулось з ніг на голову. Рейх у книзі каже, що у населення є повна свобода в усьому, але, потроху виявляється, що це не просто несвобода, це ще більші обмеження, які подаються як благо і свобода. Ця книга піднімає дуже багато питань, тих які мене змусили замислитись найбільше. Що робить нас людьми? Емоції? Віра? Зовнішній вигляд? Вміння говорити чи мислити? Книга дає можливість вам самим зробити для себе висновки з багатьох питань, а ще, випадково, може зробити вас вегетаріанцем. А фінал книги був настільки неочікуваним для мене, що я не можу не проводити паралелів із сучасною росією та її мешканцями. Книгу 100% раджу всім, вона стала однією з 5-ти топових серед моїх улюблених книг. Зараз почав читати іншу книгу цього ж автора «Далекий простір», про світ, де всі люди ще сліпі (буквально, а не метафорично)». |
Спецпроєкт
