З вірою в людину… з ідеєю добра…
Ніна Бичкова «Покращувати і примножувати отриманий нами
спадок – ось над чим ми повинні працювати»
Д.Дідро Епіграф до цієї статті як найкраще висловлює життєве і письменницьке кредо Ніни Петрівни Бичкової (Суворової) – талановитої письменниці і поетеси Придніпров’я.
Народилася Ніна Бичкова в 1937 році на березі Байкалу в маленькому селищі Падь Нижня Іркутської області. В 1954 році закінчила середню школу, в 1958 році - технікум транспортного будівництва в м.Іркутськ, в 1973 році – Московський фінансово-економічний інститут, з цього часу мешкає в Дніпропетровську. Вона пройшла трудовий шлях від нормувальника, майстра, інженера до начальника фінансового відділу тресту «Дніпроводбуд», а нині пенсіонерка, ветеран праці.
Ніна Бичкова прийшла в літературу не з Літературного інституту, а від «землі», де відбувалися великі будівництва. Її родословна – трудівники, люди з народу, від яких вона успадкувала вірність традиціям, що передаються з покоління в покоління, мудрість і високу духовність.
Н.П.Бичкова член Регіонального союзу письменників Придніпров’я. Має вісім збірок поезій і прози. Перша збірка віршів «Я люблю» вийшла у 2012 році, а також дві збірки поезії та прози «Сторінка життя» та «Мамина березка». В 2013 році опубліковано збірку «Гілка осіннього бузку», в 2014 році – збірка віршів «Кружляє листя осіннє» і збірка прози (розповідь, есе) «Стежкою вузенькою в’ється », в 2015 році – збірка віршів «Щастя кохати», в 2016 році – прозова збірка «Сім’я – як місячна стежка». Книжкове причастя
Проникливий лірик і літописець побуту поєднуються в цьому авторі одночасно, і дивує своїм поетичним світосприйманням, вірою в людину, її добро і народність духа.
Вісім збірників – це розмова про красу світу, яка відкривається їй, про землю і людину на ній, про мир і війну, і звісно, про любов. І все це – через призму пережитого або побаченого нею з близька.
Вірш Н.Бичкової «Яблоки падали» покладено на музику композитором Марком Намусом став одним з переможців в конкурсі «Натхненний дует Придніпров’я» в 2015 році:
В травы засохши яблоки падали,
Но без тебя опустела земля…
И на Восток шлют составами раненых.
Где же ты, счастье, любов ты моя?
Наши годы летят, будто птицы, летят…
На груди ордена и медали.
С нами внуки, и буйствует в зелени сад.
Зреют яблоки – мы впоминаем: Яблоки падали, яблоки падали…
Мы, молодые, влюбленные шли.
Яблоки падали, яблоки падали, -
Звук как гімн, через жизнь мы несли.
Привабливість її творів - в живому відчутті життя, її течії і поворотів. Головний талант письменниці – в гострій спостережливості. Думка авторки б’ється над загадкою, чому людина сьогодні шукає щастя та не знаходить його? Багата спадщина є – це мир, досягнення в космосі, винаходи, духовні надбання. Чому ми не звертаємося до історичної пам’яті, до безцінних традицій пращурів? Чому не шанується інститут сім’ї? Любити… Чи не головне це в світі призначення?
Корни – силища! Крепнут в земле,
Растут, углубляются, и в тишине
Питают то дерево… Шепчет листва…
Это - песнь рода! Растет детвора!
«Дерево жизни»
Головна фігура «сімейного» циклу віршів – мати з її інстинктом захисниці, вірою в щастя:
Откуда в хохотушке проявились
Ответственность, глубокое родство?
И во вчерашней девочке явились
Достоинство, любовь и волшебство!
«Молитву шепчет молодая мать…»
Авторка зазначає: «И не должно в семье быть отторженья» («Мы сыновей рожаем для семьи»). Цей вислів перегукується з відомим «ми відповідаємо за тих, кого приручили».
Вірші природного циклу продиктовані радістю буття в світі, тонким та проникливим світобаченням. Любовна лірика глибока і сильна, героїня вміє її захищати.
Її проза відверта як і вірші. Вона пише - як говорить. В своїх розповідях Н.Бичкова пише про свою матір – а це живе життя країни, про свій трудовий шлях, про любов і милосердя, про свої зустрічі та незвичайні випадки з життя, а про нього вона пише без фальші, запрошуючи до міркування про життя і про людину.
Всі проблеми в світі зводяться до однієї – до проблеми духовності, так вважає Н.Бичкова. Вона наслідує Павлу Флоренському: оспівувати не успішних і ефективних, а добрих і чистих душею.
| |
| | |  |
Твори авторки:
Бычкова Н. Ветка осеннее сирени. Повествования. Стихи / Нина Бычкова. – Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2013. – 148с.
Бычкова Н. Кружатся листья осенние: стихотворения / Нина Бычкова. - Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2014. – 96с.
Бычкова Н. Мамина березка. Повествования. Рассказы. Сказки. Стихи. - Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2012. – 128с.
Бычкова Н. Семья – как лунная тропинка: повествование, эссе /Н.П.Бычкова. – Днепр: Издатель Алексей Ленский, 2016. – 156с.
Бычкова Н. Страница жизни. Повествования, эссе / / Нина Бычкова. - Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2012. – 128с.
Бычкова Н.Счастье любить: стихи / Нина Бычкова. - Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2015. – 138с.
Бычкова Н. Тропинкой узенькою вьется. Повествования, эссе / Нина Бычкова. - Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2014. – 128с.
Бычкова Н. Я люблю: стихи / Нина Бычкова. - Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2012. – 124с. Для душі.... Проза жизни...
Я смотрю на жизнь,как в телевизор,
Где все крутят старое кино.
Я ловлю мгновенья прошлой жизни,
Куда вернуться нам уж не дано...Она ушла навечно, безвозвратно.
Все прочь ушло, но хочется обратно...
Там были радость, молодость и счастье,
Но нет надежды что-то повторить. Мы все живем в огромном мире
Идем дорогою своей
И ждем, что где-то непременно
С судьбою встретимся своей У каждого своя дорога
И нужно жизнь по ней пройти
И пусть не каждому в ней есть подмога
Ну, что ж - не плачь и не робщи... Все будет так, как карта ляжет...
Все будет так, как карта ляжет,
Ведь так в народе говорят.
Неважно то, что совесть гложет
И жить спокойно не дает.
А говорить им - вот отрада,
Не думая к чему все приведет.
Ведь это все для них забава
И будет счастлив сумасброд. Я очень гордая по жизни,
Хоть жизнью это не назвать.
Во мне и гордость и свобода,
Но, что мне в этой жизни ждать? Сидит тоска во мне глухая
И жить спокойно не дает.
Она живет, меня сьедая,
И жизнь мою по капле пьет. | Душа
Отлетает душа,отлетает,
Никого за собой не зовет.
Но я знаю,что время настанет
Каждый сам с ней прощаться придет. Полетит душа над полями,
Над лесами, над цветом в саду,
Но я знаю,что милую душу
В свое сердце навек запущу. Будет жить она в сердце привольно,
Две души - это все не одна.
Ведь одной это так одиноко,
Что до боли трепещет душа...
Любовь
Как быстро время пролетело -
И нам уже не тридцать пять.
Но что поделать с этим сердцем -
Оно тревожит нас опять.
Как хотелось нам жить полной жизнью,
Каждый день был наполнен мечтой.
Мы полны были тем оптимизмом,
Что давало нам счастье с тобой! Берегите любовь, берегите!
Не предайте ее никогда!
И она будет вам благодарна
Будет с вами везде и всегда! Пусть она будет с вами повсюду
Ваши чувства и радость хранит,
Но при этом от тяжести горя
Ваше сердце все также болит... Болит и ноет постоянно
Как будто в сердце острый гвоздь.
Оно любить не перестало,
Но что-то в нем оборвалось... |
Про великую любов…. Ніни Бичкової | |
