Верховина
Верховина: Ракурси  Ви колись торкались неба долонею? А чули спів птаха, від якого голосніше звучатиме ваша особиста мелодія щастя? Ракурси... Невловимий рух і той самий єдиний план йде... У мене перше фото найвдаліше, потім намагаєшся підлаштувати об'єктив, але краси та емоційної сили першої миті досягти неможливо. Тут і Зараз… Верховина загострює це відчуття максимально. Небо кожну секунду змінює відтінок і настрій пейзажів, і навіть автентичний ракурс дає вже іншу картинку. Цей матеріал, скоріше репортажно-емоційне фото-есе ніж дослідження з історії одного з найкрасивіших міст України. Торкнутись неба долонею…  Першу згадку про нашу карпатську «героїню» знаходимо у грамоті Великого князя Литовського, датовану початком XV сторіччя. Селище тоді мало назву Жаб'є. За ці роки приймали ці первозданні землі у свої «кордонні обійми» і Польща, і Австрія а у 1962 році перейменували цю горну «країну» у Верховину. «Ім'я» каже саме за себе - найнижча частина розташована на висоті 620 метрів над рівнем моря, а більша, що переважно знаходиться у горах – набагато вище. Ви колись торкались неба долонею? А чули спів птаха, від якого голосніше звучатиме ваша особиста мелодія щастя? А як, щодо «обіймів» хмар, що рухаються невпинно та змінюють колір неба та всього пейзажу кожної… ні не хвилини, секунди. А повітря, яким хочеться дихати ніби напитися джерельною водою? Все це – саме тут. Третій рік маю можливість дякувати гостинним господарям за чудові умови, найсмачніші авторські гуцульські страви, радість спілкування. Повне відчуття того, що знаходишся у себе вдома, такою щирою сердечною атмосферою, сповнений кожен день. Я вже не кажу про купання у Чорному Черемоші, гірську прогулянку на конях, походах за ягодами та грибами, експозиціях, що пропонують Верховинські музеї та проводять справжні особистості, які належать давнім гуцульським родоводам. «Вітаю тебе, Україно!»  Мене постійно супроводжували веселки, зустріла я й лошатко, яке посміхалось, хвилю-птаха, корів, що збираються на горні схилі зі швидкістю на заздрість справжнім альпіністам, привітних мешканців, які при зустрічі завжди вітаються, хоча з багатьма бачимось вперше. Всі вони без виключення так неформально раді тобі, що ці сердечні міні-діалоги запам’ятовуєш назавжди. Багато хто пересувається на велосипеді і коли рівняються із тобою, призупиняють рух. Почула я на свою адресу й найпрекрасніші слова: «Вітаю тебе, Україно!». Коли повертаєшся додому не полишає два найсильніших поклика-емоції – велика дяка за чудовий відпочинок та великий сум, що потрібно спускатися з гір. Я повернуся. Скоро. завідуюча сектором соціокультурних проектів та зовнішніх зв’язків ДОУНБ
|
Спецпроєкт
