Шевченко

24 серпня 2022 року виповнюється 30 років, як у нашому місті з’явився оригінальний пам’ятник видатному українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку.

Мало хто вірив, що в місті, де вже був найбільший у світі пам’ятник Кобзареві, на Монастирському острові серед Дніпра, спорудять ще один. І все ж, таку «зухвалу» ідею висунули активісти «Просвіти», Руху, інших громадських організацій. Ініціативна група на чолі з Іваном Шуликом, художником, одним із керівників крайового Народного руху, звернулась до скульптора Володимира Небоженка, а той запросив до створення проєкту архітектора Володимира Положія. Митці з натхненням взялися до справи. Планували здійснити споруду за народні кошти, але згодом допомогу надали з бюджету міста. Місцева влада підтримала проєкт, який, окрім пам’ятника поетові, включав пантеон бюстів відомих митців слова: Григорія Сковороди, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Винниченка, Василя Стуса.

Після довгих пошуків місце для майбутнього пам’ятника обрали в сквері біля театру ім. Т.Г. Шевченка (нині на вул. Воскресенській). Володимир Павлович вирішив створити скульптурне зображення у незвичному образі: поет мав постати молодим, в тім часі, коли його було викуплено з кріпацтва. Одягнений у легкий плащ, у руці пензлик, який в остаточному варіанті було замінено сувоєм відкупної, який симолізував визволення з неволі. Робота двох митців просувалась паралельно. Володимир Степанович досконально продумав орієнтацію пам’ятника. «Кобзар дивиться чітко на схід, на сонце, зустрічаючи поглядом людей, що йдуть з проспекту... Тож завжди освітлений». Також підготував цікаву ідею стосовно постаменту для скульптури – у вигляді тризуба, щоб зверху проглядався символ України. На той час це був сміливий крок: до проголошення Незалежності зоставалося ще кілька місяців. Державні символи тільки стверджувались, торували шлях у суспільстві.

Для постаменту архітектор вибрав граніт червоного кольору, який, за задумом, мав поєднуватись з облицюванням ніш за фігурами класиків на боковій стіні театру української драми ім. Т.Г Шевченка. Важкі моноліти привезли з токівського кар’єру, над якими працював майстер з обробки граніту Іван Домашенко. Алея з орнаментом у народному стилі мала обрамляти пам’ятник і продовжуватись до будівлі театру. Таким чином поєднуючи монумент і театр в один комплекс. На жаль, не все задумане вдалося втілити: частину алеї зрізали, а ніші лише пофарбували (причина одвічна – брак коштів).

Роботи тривали два роки. 24 серпня 1992 пам’ятник було відкрито, що стало значною подією в суспільстві та мистецькому світі. Це був перший пам’ятник у незалежній України і перший образ молодого Кобзаря в монументальній скульптурі. На відкритті був присутній перший Президент України Леонід Кравчук, який, зачарований творіння дніпропетровських митців, залишив схвальні відгуки.

Подія широко висвітлювалась у ЗМІ. До прикладу, у пресі того року писали: «Роки лише піднімуть ще вище цінність архітектурно-скульптурного комплексу, створеного в Дніпропетровську, дякуючи сотням і тисячам наших земляків-сучасників, таланту архітектора Володимира Положія та скульптора Володимира Небоженка». Слова стали пророчими – місце розташування скульптурного ансамблю стало улюбленим серед дніпрян. Тут відбуваються урочистості до Шевченківських свят, літературні читання, в цьому затишному куточку приємно відпочити у спекотні дні, зачекати початку вистав у театрі чи філармонії, розташованих поряд.

Більше дізнатися про творчість дніпровських скульпторів і архітекторів, про історію створення пам’яток у нашому краї усі зацікавлені можуть, відвідавши нашу бібліотеку.

Пізнавайте світ національного мистецтва з книгою!

Пам’ятник молодому Т. Шевченку //

http://wikimapia.org/4886405/uk/%D0%9F%D0%B0%D0%BC-%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA-

%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%A2-%D0%93-

%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%83)