Поезія різних років

 
 

Мій перший вірш в сонетовім вбранні
Про найдорожчий колір - про червоне.
Я народилась при його вогні,
Ним гартувала серце безборонне.

Він заступав мене в грозові дні,
Коли конали трони і тевтони.
І я його складатиму пісні,
Допоки кров моя не захолоне.

Її вірші закликають: вслухайся в музику рідної землі, вклоняйсь їй, працюй для її блага, ніколи не забувай, що найдорожчий дар і скарб долі - це щастя мати Батьківщину.

Я їй не клялась у великій любові до згину,
Я знала, що маю велику щасливу родину -
Мою Батьківщину, якою живу, як жила…

За неї не йшла ні на муки лихі, ні на прощу,
А просто ділила і холод, і голод, і хліб,
І радість - усе, що було у житті найдорожче,
І чим не торгують, і не забирають у гріб.

Поетеса вірить, що слова поета можуть «повернути змерзлі душі до світла і тепла»:

Несу його неспляче слово,
Молюсь,
Не знаючи молитв:
Дай людству
Розуму й любові
В час розкайданених гонитв…

Іноді здається, читаючи її вірші, що це неможливо: щоб одна людина, така тендітна і ніжна жінка створила цілу поетичну антологію. Т. Севернюк - поет античної первозданної чистоти почуттів і влади над словом, навіть словотворенням. Її слово - високопоетичне, проникливе, образне і водночас зрозуміле, близьке, тепле:

Душа моя відкрита для любові,
Як нива - для солодкого зерна,
Як звукові - натруджена струна.
Життя мені одне і смерть - одна,
Отож душа відкрита для любові.

Шляхи добра - із музики й вогню,
Я чую їх - від кроку і до кроку,
Цілую землю. Вчу її уроки.
І в хмарні дні шукаю сонць високих,
І до джерел, що сховані глибоко
Іду по грані музики й вогню…

Читаючи поезії Тамари Севернюк, людина починає відчувати бажання робити добро, зігріти одинокого, допомогти. Неосяжна творчість поетеси вміщує публіцистику, есе-портрети, етюди, спогади, сповідальну прозу, начерки, рецензії, переклади та ін. Про її творчість багато пишуть автори з України, Росії, Молдови, Румунії, Німеччини.
Життя людське вона пропускає через своє серце, тому особисте і громадське в її творчості поєднані. Як проникливо пише поетеса про шляхи вдосконалення духовного світу сучасника, вона закликає його заглянути у свою душу:

Нема світів. Є світ один.
Єдина схованка людини:
Її душі круті глибини
Життя нуртуючого плин.

Перша книга Т. Севернюк «Серце вміє співати» вийшла у світ 1977 року, згодом збірки «На ранковій зорі», «Луни дня», «Срібна папороть» та ін.
Книга «О, Чернівці, оаза дивини…». - Чернівці: Золоті литаври, 2008. - 280 с. дуже своєрідна, це книга - посвята на честь 600-річчя Чернівців, вона розповідає про святе і поетичне, родинне і буденне - все, що прив’язало поетесу до цього міста. Тут живуть дорогі для неї люди - друзі, колеги, однодумці.
Про зустрічі, які відкривають нові обрії, які перевертають часи, від яких німіє серце від жалю - і про це книга теж.
           
Це давнє місто…
Площі… Храми ці…
Мінливих віх несмертні силуети.
Це наше місто. Наші Чернівці -
Біблійна Мекка
Всіх митців й поетів.

О, Чернівці !
Оаза дивини !
І тих глибин - де вічність, а не дати…

Цю книгу можна назвати і книгою спогадів, і книгою прозрінь, і збіркою віршів. В ній йдеться про тих, хто творив і творять славу Чернівців, золотого Буковинського краю. Навіть назви розділів і глав книги ведуть читача до світла, до правди, до любові: «Зелена царівна співосвіту…», «Долоні вітру», «Людина з небесної літери…», «Живлюще джерело».

Змінився час. Віки перевились,
А диваки зостались з давнини.
Вони такі ж, як ми були колись,
А завтра інші будуть, як вони.

Втрачати важко. Важче - зберегти.
Часи минають - змінюють серця…
На диваках тримаються світи,
Стара та вічна істина оця…

Цю книгу можна любити і як альбом, і побачити Чернівці з акварелей художників Ольги та Олексія Карлових, які ілюстрували книгу: філігранні мініатюри, ніжні переливи відтінків - храми, площі, силуети палаців і сади за ажурними гратами, старовинні вулички.
Поетично-сповідальним освідченням назвала Т. Севернюк книгу «Музика чорної вишні». - Чернівці: Золоті литаври, 2009. - 460 с.
Перша частина збірки «Усе, що люблю» - це вірші. Про найдорожче серцю, що увібрало в себе і зберегло вірність рідній землі, Вітчизні, рідному куточку, де народилась, де росте чорна вишня, яку обривала мама… А ще - про печаль любові, мудрість життєвих шляхів з їхніми надбаннями і втратами, з болем розчарувань і теплою радістю від не загубленої людяності в людині…

Твоїми очима вимірюю небо,
Виважую землю твоїми руками,
Та власною стежкою йду я до тебе,
Мамо.

Твоєю печаллю, тонкою, як стебла,
Пронизана пам”ять, не стерта роками,
Та власну журу я приношу до тебе,
Мамо.

Якби повернути і перехитрити
Той шлях, що розтанув за горя горбами…
- Навчи, як без тебе на світі прожити,
Мамо…

Музика тієї чорної вишеньки лунає в серці поетеси довіку.
У другій частині книги "Від слова до слова. - по слово" – «фрагменти зі сторінок щоденників, газетних публікацій, редакційно-епістолярних спілкувань з авторами перших поетичних спроб, відлунки прочитаного, побаченого, відчутого, пережитого…».

Коли здригалися світи
Й земля мовчала полиново -
В цупких обіймах німоти
Душа народжувала слово.

Я припадаю до землі,
Я не німую полиново -
Хай чує добрі хвилі й злі
Моє незрадне тепле слово…

Довірлива розмова з читачем, молитва, звернення до душі й до пам’яті долі, роздуми про обов’язок людини залишити на землі добрі справи:

Опадає, наче листя, час,
А літа квітують над усе.
Пам’ять долі - царина для нас,
Що святу блакить в життя несе.

Пам’ять долі - це міцні мости,
Іх свавілля спалювать дарма…
Милий Боже, нам гріхи прости,
Між людей безгрішного нема.

Милуй Боже, від олжі і зрад,
Як настане звітувань пора,
Хай би кожен на землі був рад
Залишити хресний слід добра.

Поетеса добре знає ціну хліба, страждання, зла і добра, дружби і зради, праці і любові, її серце належить людям, для яких вона горить і світить своєю творчістю.

Життя не терпить зла, олжі і свар…
Йому дано вести шляхи предтечі.
Мистецтво жити - теж всевишній дар,
Ніщо із ним - ні спеки, ні хуртечі.

З тим даром всі минання не страшні.
Що - смерть, що - тьма,
Що - смерч несамовитий !
Хто сам світив - того осяють дні.
Хто інших грів - той буде сам зігрітий.

В цьому збірнику є програмний вірш Т. Севернюк, в якому - сила її слова, незламна громадянська позиція, її світла і добра душа:

Замерзають світи, хоч повзе потепління валами,
Кам’яніють казки і згасає жар-птиці перо,
Я не вірші пишу, то душа розмовляє з світами,
Їх спасе не краса, а воскресле забуте добро.

Ходять думи мої по світах, як наївні прочани,
Капле небова синь на зімкнуті пошерхлі уста.
Я не вірші пишу, я землі перев’язую рани,
Над якими зірки, мов пробиті долоні Христа.

Холод. Холод. Горю. І не знаю, на що воно схоже…
Я не вірші пишу, просто - дихають серцем слова.
Може, дихання це хоч комусь у світах допоможе
Не забути добра і краси, що лиш ним і жива.

Українська поетеса Тамара Севернюк - уся в цьому вірші - достойно виконуюча свою найблагороднішу і найтяжчу місію - бути поетом.
На вірші Т. Севернюк написано чимало пісень відомими композиторами: А. Кос-Анатольським, П. Дворським, В. Лобураком, І Дердою, Л. Затуловським, та ін. У 2008 р. в серії «Мистецтво чернівчан» вийшов диск авторської пісні Тамари Севернюк «Послухай тишу», куди увійшли пісні «Іній», «Таїна», «Папороть молода», «Вічний вальс» та ін.
В особистій бібліотеці поетеси - твори видатних поетів і письменників світу, з якими впродовж багатьох років спілкувалася, брала участь в творчих мистецьких поїздках, літературних вечорах в Україні та зарубіжжі.
Читайте вірші частіше, поезія оновлює душу, збагачує думки і почуття…

Поети мають право на дива,
Як чародіям - диво їм покірне.
Торкніться слів поетових, і вам
За очевидь постане неймовірне…



Твори

1. Заметіль забуття: лірика. – Чернівці: Букрек, 1996. – 199 с.
2. Зблиски: поезія. – Чернівці: Букрек, 2005. – 160 с.
3. І що розп’яте – долюблю…: поезії різних років. – Чернівці: Букрек, 2007. – 208 с.
4. Спокуса білої пустелі: сторінки життя, поезії, бібліографія, архіви. – Чернівці: Місто, 2001. – 560 с.
5. Срібна папороть: лірика. – К.: Рад. письм., 1983. – 103 с.
Автор книжок "Серце вміє співати", "На ранковій землі", "Поезії", "Милосердие", "Джерельні веретена", "Злам", "Заглянуть в озябнувшее сердце", "Заметіль забуття", "Йорданська ніч", "Дотик безсмертника", "И незачем таиться, и нечего таить", "Зблиски", "Чисте світло" та ін.


Про Т. А. Севернюк

1. Севернюк Тамара Артемівна // Письменники Ра-дянської України: біобібліогр. Довід. – К., 1981. – С. 238.
2. Дячков В. Тамарі Севернюк – 60 // Літ. Україна. – 2000. – 16 листоп.
3. Тамара Артемівна Севернюк // Дивослово. – 2001. – № 7. – С. 73.
4. Гончарук В. “Я серця свого від пісень не сховаю”// Ровесник. – 1998. – 17 лип.