«Ювелірна» самоідентифікація: історія українських прикрас

Врочинська Ганна. Історія традиційних українських прикрас = History of Traditional Ukrainian Adornments / Г. В. Врочинська; Г. Г. Стельмащук; голов. ред. С. Віргініюс – Київ : Балтія-Друк, 2020. - 179, [5] с.

У науково-популярному виданні «Історія традиційних українських прикрас» етнографи зі Львова, академік НАН України Галина Стельмащук і старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Ганна Врочинська, розповідають про те, як з розвитком технологій розвивались і змінювались принципи виготовлення традиційних прикрас українців, які мали не тільки художньо-естетичний сенс, але і зберігали своєрідний культурний код нації. Цікаво, що прикрасами користувались не тільки жінки. Для чоловіків здавна існували власні традиції і системи визначених символів для позначення їхнього місця і становища в суспільстві за допомогою прикрас в одязі, головних уборах, зброї тощо. Книга буде цікава мистецтвознавцям, студентам, викладачам історії,  декоративно-прикладного мистецтва, етнографії, учням художніх коледжів та всім, хто цікавиться українськими традиціями та народним декоративним мистецтвом.

Від трипілля до Давньої Русі: спадкоємність традицій

Здавна людина намагалася, наслідуючи природу, вирізнитися серед інших обставин. Свій статус потрібно було підтвердити певними знаками, символами. Ними й були прикраси на тілі, вбранні, головних уборах. В Україні знаходять багато артефактів, зокрема намисто, підвіски-амулети, браслети, різні види застібок. В добу неоліту прикраси-обереги нашивали на одяг. Наприклад, чоловічу сорочку оздоблювали внизу чотирма рядами нашитих зубів. У цей далекий від нас період  чоловіки носили сумочки, які прикрашали намистинами, що виготовляли з каменю, перламутру, зубів риби та оленя. Жіночі прикраси виготовляли з міді, бурштину, кістки рогу, фаянсу. Голову прикрашали обручиком-діадемою, яка символізувала владу та оберігала від злих духів. Своєрідним символом доби ранньої бронзи виступає шпилька у вигляді молоточка.

У Київській Русі IX-X століть розвиток в художньому мистецтві і створенні прикрас концентрувалася в основному в містах, причому в кожному з них були свої певні техніки, стилістики, особливості виконання. Прикраси того часу характеризуються багатством, достатком різновидів і багатогранністю форм. В основному прикраси були кованими – пластинчасті і об'ємні браслети, намисто з металевих намистин зі вставками, підвісок всілякої форми, плетені металеві ланцюжки, діадеми і багатоярусні прикраси на шарнірах, для створення яких необхідна найбільша майстерність.

Образ і знак у прикрасах головних уборів

Прикраси-символи на головних уборах – наче розкрита книга, з якої можна  черпати найрізноманітніші знання про звичаї та обряди українців. За народними уявленнями, посередництво головного убору наче поєднувало людину, її внутрішній та духовний світ із світом вищим, надприродним. Стародавні дівочі головні убори були зроблені з тканини або шнурка з нанизаними на них скляними або металевими намистинами чи пластинами. Поширений тип вінків-шнурів — тоненькі яскраві стрічки, які пов’язувалися навколо голови і закріплювалися ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку, наприклад, на Чернігівщині з обох боків голови затикали штучні або живі квіти, а на Київщині нашивали задрапіровану різнокольорову тканину, що імітувала плетений вінок. 

На півдні Київщини був зафіксований дівочий головний убір, котрий являв собою дві зшиті впродовж стьожки, між якими вставлялося зелене хвостове пір’я селезня. Цей елемент дівочого вбрання, який за формою нагадував гуцульське чільце, пов’язувався на чолі нижче вінка з квітів.

Чоловічі головні убори робили з різних матеріалів — від соломи до хутра. Солом’яні брилі дуже популярні влітку. Найпоширенішими були брилі з широкими крисами й головкою у вигляді зрізаного конуса. На відміну від них буковинські брилі мали високе дно та вузькі загнуті догори криси; їх облямовували чорною стрічкою, оздоблювали квітами, герданами (прикрасами з бісеру) та півнячим пір’ям.

Прикраси в одязі

Найдавнішими вважаються металеві прикраси. Усі вони відлиті з воскової моделі із міді чи її сплавів, рідше - срібла, іноді - із використанням позолоти. Високими художніми якостями наділені прикраси з виїмчастими емалями, які відносяться до IV-V ст. Фібули, підвіски та бляхи з прорізними взорами відливалися з бронзи із заглибленнями, котрі заповнювались емаллю червоного, зеленого, синього та білого кольорів. Такі аксесуари дозволяли легко дізнатися соціальний статус дівчини. Досить було глянути, з якого металу зроблені її прикраси, щоб зрозуміти, наскільки багата сім'я. Знатні дами носили золоті аксесуари, купецькі доньки — срібні, міщанки — олов'яні, селянки задовольнялися міддю і залізом. Але не завжди це правило працювало: іноді достаток визначали за кількістю елементів.

Особливістю жіночого вбрання VІ-VІІ ст. були застібки-фібули. В них знайшли своєрідне символічне відображення образи Богині-матері, берегинь, Перуна, Хорса, коней, птахів, риб та дивних фантастичних істот. Відомі також інші прикраси: скроневі кільця, намиста, підвіски. Найпопулярніші прикраси українок в давні часи були виготовлені з різноманітних намистин. У намистах часто зустрічалося вкраплення у вигляді металевих підвісок. Найбільш поширеними вважаються писані пацьорки, баламути, коралове та янтарне намисто. Українки любили прикраси, в яких присутні монети. По-перше, їх дзвін привертав увагу, змушуючи обернутися, щоб подивитися на красуню. По-друге, так можна було підкреслити своє становище в суспільстві. По-третє, вважалося, що «монетні» вироби притягують достаток. 

Прикраси з бісеру в Україні набули особливої популярності на початку 19 століття, хоча мистецтво бісероплетіння було відомо ще за часів Київської Русі. Це було святкове прикрашання. Іноді жінки одягали відразу кілька бісерних комірів: різні за кольором, ширині й довжині, разом вони створювали незабутній ансамбль. 

Українські жінки любили носити сережки. Народ вірив: їх дзвін відганяє від власниці злих духів. А ще пані вважали, що сережки знімають головний біль. Прикраси в українському стилі — «півмісяці», «бублики», «місяці». Популярністю користувалися моделі, що повторюють флористичні та анімалістичні мотиви: наприклад, «незабудки», «змійки». Заміжні жінки найчастіше носили сережки без каменів або з одним камінцем, а дівчата любили більш барвисті, з різнокольоровими камінчиками. Доньки козацької старшини до святкового вбрання одягали сережки з довгими підвісками та з великими каменями.