Українські дерев'яні церкви: фольклор в архітектурі

 
 

1569465

Прибєга Л. Дерев’яні церкви України / Леонід Прибєга. – Києв: Мистецтво, 2020. – 192 с. : іл.


Неповторна пам'ятка архітектури запорозьких козаків

У місті Новомосковську на Дніпропетровщині зберігся козацький православний храм – дерев'яний Свято-Троїцький собор, який вважають шедевром козацького зодчества XVIII століття і найбільшим дерев'яним храмом на території України. Це – єдиний в українському дерев’яному зодчестві приклад хрещатого дев'ятикамерного дев'ятиглавого храму. Цей шедевр створено за всіма канонами дерев'яного зодчества. На відміну від багатьох дерев'яних церков, стіни яких мають природний колір, Свято-Троїцький собор пофарбовано на біло, що робить його зовні схожим на кам'яну церкву. І сьогодні залишається загадкою, як майстрам того часу вдалося досягти такої високої точності у виготовленні деталей церкви, маючи у розпорядженні лише дерево. Саме Троїцький собор у Новомосковську став центральним персонажем у романі Олеся Гончара «Собор», пам'яткою героїчного минулого і символом духовності українського народу.

 
 

Чорна церква на перевалі

Закарпатська церква розташована поруч із Ужоцьким перевалом на тлі мальовничих краєвидів, тут починається річка Уж, на якій згодом розкинеться й обласний центр. Храм Михайла зі села Ужок Великоберезнянського району  збудований з ялинових брусів у 1745 році, покритий майже чорним ґонтом, належить до найцікавіших споруд бойківського типу. Церква настільки досконало поставлена на схилі, що, здається, виросла на цьому місці. Тлом для неї служить разючий природний амфітеатр, де з розлогих схилів вириваються під хмари стрімкі вершини дерев, де варіювання форм і ефекти освітлення, кольори заліснених і трав'янистих ділянок, пологих видолинків і темних ущелин із таємничими валунами забезпечують справжню драматичну постановку, яку ніколи не набридає споглядати. Інтер’єр церкви вражає контрастом: з темного бабинця потрапляємо у велику світлу наву, яка закінчується урочистим позолоченим різьбленим іконостасом. 

 

 
 

Церква Роксолани 

Церква Святого Духа у Рогатині́, точніша назва: Церква Зішестя Святого Духа — найстаріша збережена в Україні дерев'яна церква, пам'ятка народної архітектури та монументального мистецтва національного значення. Храм збережено в такому вигляді, яким він був більш ніж чотириста років тому. Відтворено п’ятиярусний вівтар, споруджений у 1650 році на замовлення і коштом рогатинського Братства — місцевого просвітницького об’єднання. Перший у Галичині ренесансно-бароковий іконостас був мальований олійними фарбами. В експозиції іконопису, скульптури та різьби, яка діє в церкві Святого Духа з 1983 року, представлені автентичні образи вівтаря, а також інший сакральний живопис. Полотна презентують церковне малярство Галичини XVI–XIX століть. Існує легенда, що церква мáла підземелля, через які таємні ходи вели до іншої церкви Різдва, однак зараз вони засипані. Ще однією цікавинкою є те, що парохом цієї церкви був батько славнозвісної Роксолани, дружини султана Османської імперії, Насті Лісовської. Але про Настю існує багато здогадок і навіть вигадок, а ще більше літературного романтизму, так само, як і про дату заснування цього давнього дерев’яного храму.

 
 

Бойківська пірамідка 

Церква Собору Пресвятої Богородиці у с. Матків на Турківщині – архітектурний шедевр, який своїми численними заломами дуже нагадує китайські пагоди. Здається, ніби майстри, які звели цей храм, перед тим їздили до Китаю на стажування, наприклад, до пагоди Диких гусей. А майстри-будівельники відомі – це Іван Мельникόвич і Василь Іванόвич – їхні імена доніс напис, який зберігся на одвірку південних дверей. Інший напис, на західному порталі, зроблений польською мовою, вказує на дату закладання церкви – 21 червня 1838 року. Церква вважається найвищим щаблем бойківської архітектури. Бойківський тип дерев’яного храму більшість фахівців називає вершиною дерев’яної української архітектури, а храм у Маткові – кращий серед 70 бойківських храмів, що збереглися. У радянські часи церква була зачинена, після відкриття освячена на честь Св. Дмитрія.
     

 
 

Успенська церква: перлина буковинського краю

  • Успенська церква на Калічанці — дерев'яна споруда, розташована у колишньому передмісті Чернівців, спорудження якої датується початком XVIII ст. Була збудована за розпорядженням молдавського господаря Миколая-Олександра Маврокордата між 1709 і 1716 рр. Від нього та його нащадків у 1743 р. отримала ряд привілеїв, тому її іноді називали «госпόдарською» або «княжою». Успенська церква, як і всі храми хатнього типу, зовсім невелика, тризрубна, з квадратним у плані бабинцем і п'ятикутною апсидою. Зведена вона на кам'яному фундаменті. Характерна риса всіх таких храмів – дуже високий дах. Ще одна характерна риса – маленькі віконця десь під самою стелею, що ледь визирають з-під схила даху. Ну і останній «спеціалітет» – вхід до храму зроблено з південного боку.

 
 

Музей-церква Святого Юра

Церква святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і належить до числа найвидатніших пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована в XV столітті, кілька разів перебудовувалася, й остаточних архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Святоюрську церкву будували без єдиного цвяха: всі її частини з'єднані дерев'яними кілками. У стародавні часи зведення міцної надійної дерев'яної споруди вимагало чималих зусиль і часу. У спеціальному соляному розчині колоди вимочували кілька років. Такому дереву вже не загрожували комахи та навіть пожежі. Тризрубна церква не була зведена на своєму теперішньому місці. У Дрогобич її частинами перевезли на волах 1656 року і встановили на місці храму, який згорів. Батьківщиною церкви Святого Юра було село Надієве, нині в Івано-Франківській області. Відомо, що дерев'яну церкву у надієвців виміняли на сіль, якою Дрогобич прославився ще в ті далекі століття. Найбільшу цінність складають внутрішні розписи церкви й іконостас, створені наприкінці XVII – на початку XVIII століття Стефаном Медицьким. Унікальні розписи з життєвими та біблійними мотивами дають сучасникам уявлення про те, яким бачили світ наші предки, у що вірили, від чого відрікалися, і навіть який був одяг у ту епоху. 

 
 

Дерев’яна готика Мармарошу

Свято-Параскевський храм є справжньою окрасою села Олександрівка Хустського району Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення. Культова споруда увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір. Храм видніється ще здалеку, його вигляд на тлі навколишнього пейзажу є гармонійним, величавим і спокійним. За зовнішнім виглядом він схожий на своїх «колег» із Сокирниців, Крайникового, Данилового, проте має деякі свої характерні особливості. Зокрема, на відміну від своїх сусідок, в Олександрівці відкритий ґанок, а опасання (дерев'яна низенька суцільна крита галерея) йде по всьому периметру церкви. В олександрівському храмі можна побачити багаті, найповніші та найліпше збережені настінні розписи, виконані у 1779 році майстром Стефаном Теребельським, і малювання народних майстрів. Стінопис підкреслює стиль сакральної будівлі та відзначається вишуканістю колориту. Саме тут можна побачити багаті та найкраще збережені настінні розписи, виконані у 70-тих роках XVІІІ ст. народним майстром Стефаном Теребельським, що засвідчує напис на західній стіні нави. Вівтарний зруб відгороджено за допомогою чотириярусного іконостасу XVІІІ ст.

 
 

Чернігівська «красуня» дерев’яної архітектури

Миколаївська церква у Новгороді-Сіверському — пам’ятка архітектури національного значення Чернігівської області. Дерев’яна одноверха церква розташована на краю високого плато, що мисом видається в наддеснянську долину. Вона позначає стародавній шлях від пристані на р. Десні до центру міста і є важливою архітектурною домінантою. Церкву збудовано 1764 р. коштом Новгород-Сіверського сотника Стефана Івановича Судієнка. Вона присвячена Святому Миколаю – покровителеві подорожніх. Має форму, характерну для старовинних дерев’яних храмів Північної України, – п’ять зрубів, баня, багатоярусний дах. У ХVІІІ ст. при церкві діяли школа та притулок для калік і немічних. У ХІХ ст., добудувавши портик і ризниці, храм реставрували в стилі ампір. Але при цьому він зберіг свої оригінальні риси. Також поруч була споруджена дзвіниця, яку зруйнували у ХХ ст.

 
 

Покровська церква: дерев'яний храм у стилі українського козацького  бароко

Колись у Синявці на Чернігівщині було аж три дерев’яні церкви, але до нашого часу зберіглася лише одна – Покровська, до речі найстаріша з них, зведена у 1706 році. Але у 1775 році святиня була суттєво перебудована і саме тоді набула вже сучасного вигляду. Церква збудована у традиційному для того часу стилі бароко, притаманному більшості храмів Лівобережжя XVII–XVIIІ століть. Вважається, що риси Покровської церкви запозичені у Миколаївської церкви зі сусіднього села Городище, яка наразі перевезена до Пирогова. Храм трьохзрубний і трьохбанний і є рідкісним зразком дерев’яної архітектури, що зберігся майже в первозданному вигляді. Прибудови з трьох боків храму з’явилися вже у ХІХ столітті. Всередині святині збереглися старі розписи, а також бронзова ажурна люстра. У синявської церкви є й унікальна особливість. Це чи не єдиний дерев’яний храм в Україні із хрестоподібнимим вікнами церковного верху. Їх аж чотири, і всі вони дуже стильно і гарно оформлені. Іще щедріше оздоблені й усі карнизи церкви – від стін до маківок.

 
 

Церква святого Йосифа : частинка неба на землі.

Церква праведного Йосифа Обручника розташована в центрі села Житні Гори Рокитнянського району Київської області. Церква, зведена у 1766 році, спершу була трьохзрубовою з однією світловою та двома декоративними банями. У 1854 році до неї були добудовані бічні приділи та притвор. Зруби перекриті завершеними главками-куполами, бічні прибудови і притвор – своєрідними склепінчастими стелями. Злегка похилі вертикально ошальовані стіни надають стрункості силуету церкви. Простір центральної частини об'єднано з іншими зрубами двоярусними арками-вирізами. Пам'ятник має надзвичайну мальовничість форм, злагодженість пропорцій центральної частини. Архітектурний силует церкви відрізняється стрункістю та лаконічністю. В інтер'єрі храму збереглися розписи XIX століття.