фото. Микола Глущенко. 1920–1930-ті рр. // https://zbruc.eu/node/56273
Життя Миколи Глущенка описано в безлічі видань, і тому важко сказати щось нове про творчість відомої людини, мистецькі твори якої дарують безмежну кількість інтерпретацій.
Митці та мистецтвознавці цінують його талант живописця і рисувальника. Його дар, відшліфований чудовою освітою та щоденною працею, дозволяє нам не кривити душею, вважаючи М. Глущенка одним із найкращих українських художників. Істориків же цікавить його досвід, набутий під час Першої та Другої світових воєн, – спершу як полоненого, згодом – розвідника та культурного аташе в одній особі.
Художник був майже ровесником століття: він народився 1900 року (за іншими даними – 1901-го) в містечку Новомосковську, нині це один із райцентрів Дніпропетровської області. Тоді воно входило до складу Катеринославської губернії Російської імперії. За документами КДБ, М. Глущенко народився в селянській родині. Згідно з офіційними даними, закінчив Юзівське восьмикласне училище.
У Новомосковську вибір навчальних закладів був більшим – але Юзівка була, що називається, перспективнішою. Тож родина опинилася у майбутньому Донецьку, а хлопчика віддали вчитися до щойно відкритого Юзівського комерційного училища, – до речі, ледь не найдорожчого навчального закладу міста. Висновки можуть бути такі: Микола Глущенко народився і ріс у досить заможній родині, а його рідні мали бажання та можливості дати дитині найкращу за тих обставин освіту. І навряд чи вони були справжніми селянами. Випускники училища мали отримати спеціальності бухгалтера, контролера або прикажчика; дітей шість років навчали загальних предметів і два – спеціальних, серед яких були технічна хімія, законознавство, політекономія, історія торгівлі, комерційні географія та кореспонденція тощо. А найголовніше – лише в цьому училищі, єдиному в усій Юзівці, навчали дітей малювання та креслення. Після закінчення комерційної школи Глущенко подався до Харкова, щоб вступити там до Вищої технологічної школи.
Юність Миколи Глущенка припала на буремні 20-ті роки. Чи він, як багато хто з романтично налаштованих юнаків, втік із дому, чи дійсно був силоміць рекрутований, згідно з кращими традиціями Російської імперії, – дізнатися наразі неможливо: офіційні анкети та звіти кадебешників не можна вважати інформацією, вартою цілковитою довіри, але в результаті 19-тирічний юнак перетворився на солдата армії Денікіна. Після того, як червона армія знищила денікінщину, усі її солдати – як добровольці, так і зібрані насильно – опинилися в доволі скрутному становищі: адже армія переможців обіцяла карати на смерть усіх причетних до діяльності Денікіна в Україні. Є припущення, що Микола Глущенко втік із цієї армії й опинився в польському полоні, що врятувало йому життя. У Стшалкові, де він перебував, утримувалося близько 20 000 осіб, хроніки свідчать, що загинув приблизно кожен третій. Але Микола Глущенко знову зумів утекти. Як спершу з батьківщини, а потім із денікінської армії, де рівень небезпеки перевершував ризики табору для інтернованих, так він зник і з табору. Це свідчило про розум, удачу та неймовірну живучість юнака, котрий, схоже, весь цей час мав на меті щось більше, окрім вдалих спроб врятувати своє життя. Після втечі з польського табору Микола Глущенко прибув до Німеччини – країни, яка мала достатньо можливостей для того, щоб втілити його мрію вивчитися на живописця. Берлінський період його життя не входив до числа улюблених. Яким чином майбутньому пейзажисту вдалося вижити в польському таборі для інтернованих осіб і яким саме шляхом скористався, щоб дістатися до знекровленої Першою світовою війною Німеччини, наразі невідомо. Але між поневіряннями та першою славою тривали роки цілком успішного навчання: власне, втілення дитячої мрії. Хто саме допоміг Миколі Глущенку в Берліні початково – невідомо, але суть в тому, що ця допомога була швидкою й ефективною: він досить швидко влаштовується студентом до майстерні художника Ганса Балушева, після чого опиняється серед учнів Берлінської вищої школи образотворчих мистецтв. Під час навчання в Берліні Микола Глущенко познайомився з майбутньою дружиною, Марією Давидівною Бронштейн. Одним із найцікавіших однокурсників Миколи Глущенка був Олександр Довженко, який, працюючи в 1920-х у Берліні, також відвідував студію А. Кампфа. Це знайомство мало безліч наслідків для художника. Найважливішими можна вважати отримання радянського громадянства; цікавість до Глущенка з боку спецслужб, що закінчилось вербуванням та, врешті, поверненням митця з родиною до України.
Саме в Берліні Глущенко познайомився, а згодом, у Парижі, зблизився з українським художником Святославом Гординським. Під час навчання художника матеріально підтримували гетьман Скоропадський, колишній представник УНР у Берліні, професор Роман Смаль-Стоцький, письменник Володимир Винниченко. Як і за яких обставин Скоропадський підтримував студента грошима, наразі невідомо. А Винниченкові Микола Глущенко був цікавий як художник, що пише його, Володимира Винниченка, портрет. Напевне, цей портрет був замовний і це була для студента чудова можливість заробити. Глущенко поступово посилив цікавість В. Винниченка до образотворчого мистецтва, завдяки чому той захотів навчитися малювати – і почав брати уроки у свого молодшого товариша.
У Парижі Микола Глущенко опинився в 1925 році. Саме там суттєво змінилося ставлення до пленерного живопису і досягнень модернізму. Париж умів вплинути на твори митців, які отримали якісну академічну освіту. Париж переконав Миколу Глущенка у вартісності живопису просто неба; впустив небо до його життєпису; дав усі відтінки відчуття свіжого повітря у всіх його сенсах.
Виставкова діяльність молодого художника від початку паризького періоду до моменту вербування до лав радянських розвідників розпочинається першим в його житті масштабним замовленням: за дорученням торгового представництва СРСР у Франції він оформлює радянський павільйон Ліонського ярмарку. За 11 років життя у Франції твори Миколи Глущенка експонувались у близько 30 проєктах персональних і групових виставок. У Парижі його і завербували радянські спецслужби, що, з одного боку, сприяло його поверненню до України, а з іншого, роками надавало його життю нервозності, без котрої митець цілком міг би обійтися, якби не вважав за потрібне мріяти про повернення додому.
Резонансною темою у біографії Миколи Глущенка, яка стосується не лише істориків, але й колекціонерів, була справа дарунку художникові альбому з малюнками А. Гітлера. Микола Глущенко отримав цей подарунок під час виконання найбільш серйозного завдання за всю історію його співпраці з розвідкою.
У 1944 році Микола Глущенко переїхав до Києва разом із родиною. Саме тут розпочався найдовший у його житті період, від початку й до кінця присвячений всьому, що стосується живопису.
Незадовго до смерті, у 1975 році Микола Глущенко подарував колекцію своїх картин Дніпропетровському художньому музею. Відомо, що значні колекції його творів також зберігаються в київському НХМУ, а також у Полтавському й Одеському художніх музеях.
Помер художник 31 жовтня 1977 року й був похований у Києві на Байковому цвинтарі. Він залишився в історії української культури художником, який не лише втілив ледь не всі свої потаємні та честолюбні мрії, але й митцем, який серед десятків країн світу обрав собі Україну.
Радимо прочитати:
Микола Глущенко // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі.– Київ: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008.– Вип. 74.– С. 193–196.
Пінчевська Б.М. Микола Глущенко.– Харків: ЛА «Час читати», 2021.– 127 с.
Стеценко С. Війни художників: роман / худож.-оформ. Л.П. Вировець.– Харків: Фоліо, 2016.– 558, [2] с.: фот.
***
Чабан Микола. «Єдиний український імпресіоніст» Микола Глущенко // https://www.dnipro.libr.dp.ua/hudozhnik_peyzazhi_zhivopis
