Часопис «Дивослово» заснований 2 березня 1951 року; він є найстарішим українським виданням для вчителів-словесників, викладачів середніх і вищих навчальних закладів. Цікава історія цього видання. Час створення дуже прикметний – початок другої половини ХХ століття. Минуло п’ять років після закінчення війни, сталінський режим набирав репресивних обертів. «Десятки тисяч галицьких українців депортовано в Сибір, тисячі – репресовано. У літературі й мистецтві все національне, патріотичне, українське піддавалось гострій політичній критиці. Особливим став 1951 рік, коли партійна критика розпинала на хресті багатьох українських письменників, особливо ж Володимира Сосюру за його поезію «Любить Україну», звинувачуючи автора в буржуазному націоналізмі». Саме в цей час і з’явились перші номери журналів «Література в школі» та «Українська мова в школі». Виходили вони раз на два місяці, кожний обсягом 96 сторінок, тиражем по 20 000 примірників, але, наприклад, тираж журналу «Література в школі» у 1960 році був від 18 140 до 19 680 примірників. «Хтось мудрий, справжній патріот, навіть за таких несприятливих обставин дипломатично зумів, використавши, очевидно, той факт, що Україна в 1945 р. стала однією із засновниць ООН, довести необхідність відкрити журнали для вчителів-словесників України». Інші союзні республіки 1970-х років таких видань не мали.
У першому номері журналу «Література в школі» було зазначено, що журнал покликаний допомогти вчителям «у здійсненні їх почесного і відповідального обов’язку. Це має бути трибуна вчителів-словесників, які наполегливо працюють над піднесенням свого ідейно-теоретичного і фахового рівня, над опануванням педагогічної майстерності». Тетяна Федорівна Бугайко (1898–1972), перша в Україні докторка педагогічних наук з методики літератури була головним редактором журналу у 1951–1954 (№№ 1–2) роках. До редакційної колегії входили: дійсний член Академії наук УРСР, професор О.І. Білецький; кандидат педагогічних наук П.К. Волинський; дійсний член Академії наук УРСР, професор М.К. Гудзій; кандидат філологічних наук С.А. Крижановський; заслужений учитель М.І. Лук’яненко; І.О. Синиця; Н.Є. Чекин; відповідальним секретарем працював Прокіп Дмитрович Мисник, який з №3 журналу за 1954 рік прийняв повноваження головного редактора та залишився на цій посаді до 1963 року (до об’єднання журналів).
Старт журналу дали відомі в літературі люди. У перших номерах журналу виступив маловідомий на той час Василь Сухомлинський. Його діяльність довгі роки була потім пов’язана з цим журналом. Стаття В. Сухомлинського «Слово рідної мови», надрукована у журналі «Українська мова і література в школі» у №5 та № 12 за 1968 рік стала своєрідним маніфестом учителя-словесника. Він вважав одним із головних завдань учителя мови розвиток в учнів чуття слова.
Журнал мав такі розділи: теорія та історія літератури, методика літератури, з досвіду школи, критика і бібліографія, хроніка та консультація. Журнал виходив у 1951–1963 рр. (у 1963 р. вийшов тільки 1-й номер).
Науково-популярний і методичний журнал «Українська мова в школі» було створено для допомоги вчителям-мовникам, викладачам і студентам вищої школи в їхній почесній і відповідальній роботі. «Метою і завданням часопису було подавати вчителеві-мовнику систематичну допомогу в ознайомлені з науковою розробкою української мови і методики її викладання, інформувати про досягнення в цій галузі, систематично висвітлювати досвід кращих учителів-мовників республіки, вміщувати хроніку науково-методичної і науково-дослідної роботи в галузі української мови» (Українська мова в школі.– 1951.– №1.– С. 4).
Головним редактором часопису було призначено Федота Трохимовича Жилко (1908–1995). Наукова діяльність його досить змістовна. Він був одним із авторів і редакторів «Атласу української мови», координував діалектологічні дослідження в Україні, написав праці з теоретичних проблем української лінгвогеографії тощо. До складу редакційної колегії входили: Л.А. Булаховський, Н.О. Гов’ядовська, К.К. Корнієнко, Б.М. Кулик, Г.І. Купрієнко, О.В. Пасхіна. Очолював редакцію Ф. Жилко з 1951 до №2 1962 року. До творення журналу він залучив найкращі мовознавчі сили України: М. Грунського, А. Медушевського, В. Масальського та інших. Після Ф. Жилка всього 2 роки посаду головного редактора обіймав Петро Семко. До призначення головним редактором з 1955 року був директором Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С. Макаренка. Він займався педагогічними дослідженнями, мав 12 наукових праць, і не випадково його перевели на посаду редактора республіканського журналу «Українська мова в школі».
Журнал мав таки відділи:
- науково-популярний відділ висвітлював питання граматики, фонетики, лексики, фразеології тощо;
- відділ методики приділяв особливу увагу висвітленню окремих проблем і методів викладання мови в різних класах початкової та середньої школи;
- відділ обміну досвідом був трибуною передових учителів-мовників, які, виступаючи на сторінках журналу, узагальнюють свій досвід у викладанні української мови;
- відділ критики і бібліографії систематично друкував рецензії й анотації на спеціальну літературу, що виходила в світі;
- відділ хроніки інформував читачів про наукову і методичну роботу в галузі української мови, що їх провадять наукові установи.
Журнал враховував інтереси і потреби вчителів-мовників начальних, середніх навчальних закладів, а також наукових працівників й викладачів вищих навчальних закладів, педагогічних училищ і студентів-мовників.
Часопис також виходив обсягом 96 сторінок та тиражом 20 000 екземплярів.
У березні 1963 року обидва журнали об’єдналися в один під назвою «Українська мова і література в школі». «У першому номері було опубліковано передову статтю «Виховувати правдою і красою», в якій редакція журналу слушно зауважувала, що здійснене об’єднання попередніх видань сприятиме глибшому ознайомленню вчителя з проблемами методичної науки. Справді, мову й літературу викладає один учитель, при вивченні обох предметів нерідко розв’язуються однакові або близькі за своїм характером педагогічні завдання – розвиток усного мовлення і писемної мови» (Українська мова і література в школі.– 1991.– №3.– С. 3).
Це вже був щомісячний методичний журнал Міністерства освіти УРСР. У ньому висвітлювались актуальні питання мовознавства, сучасної літературної мови, історії мови та діалектології. У статтях розглядались проблеми теорії та методології мови: походження мови, теорія національно-мовного будівництва, мовознавчі традиції і сучасність, методологічний рівень мовознавчих досліджень. На сторінках журналу виступали зі змістовними та цікавими статтями відомі майстри педагогічної справи, активно співробітничали відомі методисти. У відповідності до фактів з історії видання, «за 25 років з часу виходу журналу «Українська мова в школі» і за час об’єднання лише у відділах «Методика» («Методика мови») та «З досвіду» опубліковано понад 1200 статей, що могли б скласти десятки товстих томів, які акумулювали передову методичну думку кращих учителів-словесників та методистів мови» (Українська мова та література в школі.– 1976.– №3.– С. 73).
Журнал висвітлював творчі пошуки вчителів-словесників, спрямовував їх на використання різноманітних методів і прийомів. Значну практичну допомогу журнал надавав у тих випадках, коли до програми вводився новий твір. Редакція журналу також значну увагу приділяла рецензуванню наукових і методичних видань з української мови та літератури.
У об’єднаному журналі крім постійних традиційних рубрик редакція запровадила нові важливі рубрики як «Трибуна словесника», «Нариси про майстрів», «З методичної спадщини», «Пам’ятні дати», «До животворних джерел», «Літературне краєзнавство» та інші. На сторінках деяких номерів журналу з’явилась така цікавинка як «Куточок гумору «Шпаргалка», де друкувались жартівні фрагменти з учнівських творів. Наприклад: «На узліссі стоїть багряний клен. На ньому повісився листочок». Журнал також рекомендував почитати наукові, методичні матеріали, а також художні твори з інших журналів. Тираж журналу протягом років змінювався, у 90-х роках – 57 000–59 000 екземплярів. З № 3/4, 1992 року змінився і формат журналу.
Головним редактором об’єднаного часопису став Прокіп Дмитрович Мисник. Він використав хрущовську відлигу, «щоб наповнити часопис матеріалами, що розкривали правду становища України й українців у новітній Російській імперії, їхньої культури й мови». Все це позначилось на змісті журналу, у ньому друкувались статті Івана Драча, Євгена Сверстюка, Івана Дзюби та інших. Вмістив журнал і числення розвідки про творчість шістдесятників. Головний редактор завжди брав на себе відповідальність за все, надруковане в часописі. Свідченням тому є факт, що після публікації у журналі «Вітчизна» роману Олеся Гончара «Собор» ніхто не наважився привітати його з 50-річчям і тільки П. Мисник у №4 за 1968 р. журналу «Українська мова і література в школі» надрукував свою статтю «Осягнення прекрасного» з аналізом творчості письменника. За неї та інші політичні сміливі кроки редактор поплатився посадою.
З №6 1970 року в. о. головного редактора був призначений О.М. Беляєв, мовознавець, автор шкільних підручників з української мови, завідувач відділу української та російської мов НДІП України. Обіймав він цю посаду до №1 1974 року. На зміну йому прийшов Олександр Никифорович Аврамчук, український журналіст і письменник (1935–1997). «Мав Олександр Никифорович дивовижний дар обминати, нівелювати будь-які конфлікти в редакції, гуртувати людей навколо себе». Писав оповідання, готував до видання книжку. Приятелював з Григором Тютюнником, Миколою Вінграновським, Валерієм Гужвою, іншими письменниками. 23 роки керував журналом «Українська мова і література в школі», а згодом «Дивослово», таку назву журналу дав саме він. Коли в 1997 році його раптом не стало, на посаду головного редактора було призначено Сергія Степановича Гречанюка (1947–2017), українського прозаїка, літературного критика, публіциста.
З 1994 року журнал став називатись «Дивослово». Він призначений для вчителів української мови і літератури загальноосвітніх. шкіл, викладачів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів.
Має розділи: «Методика викладання мови і літератури», «Мовознавство», «Літературознавство і критика». Основні рубрики: «12-річна школа», «Особистісно-зорієнтований урок», «Інноваційний урок літератури», «Профільне навчання», «Майстер-клас», «Викладачеві ВНЗ», «Нові підручники й посібники», «Бібліотечка вчителя-словесника», «Література рідного краю», «Наша шевченкіана», «Мова художніх творів», «До мовних глибин», «Позакласна робота», «Наголос», «На часі», «З духовної спадщини», «Українознавство», «Постаті», «Музеї України».
Від 2005 журнал видає місячник «Бібліотечка „Дивослова“» де друкуються обсяжні тематичні матеріали, які вчитель може використати у підготовці до уроку, від 2007 – квартальники «Новочасна література. Тексти», «Розмаїтості».
Центральною тематикою журналу є висвітлення різних аспектів творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та інших класиків, дається нове прочитання програмових творів минулого та зразки текстів сучасних письменників. Вченими філологами було вивчено історичний контент у навчально-методичних матеріалах журналу «Дивослово», визначено засоби його реалізації. До 60-річчя журналу було проведення дослідження проблем фразеології на шпальтах часопису.
Головні редактори журналу «Дивослово»:
Аврамчук Олександр Никифорович – 1994–1997;
Гречанюк Сергій Степанович – 1998–2001;
Дрофань Любов – 2002–2003;
Рибалко Катерина – 2004 (№2) –2017;
Романенко Юлія – 2018;
Александрова Галина – 2019;
Харчук Роксана 2020 (№2) – 2021.
У фондах відділу періодики ДОУНБ зберігаються журнали:
«Література в школі»: 1952–1963
«Українська мова в школі»: 1951–1962
«Українська мова і література в школі»: 1963–1993
«Дивослово»: 1994–2021
Радимо прочитати:
Бєляєв О. М. Порадник учителя мови // Українська мова і література в школі.– 1976.– №3.– С. 73–78.
Вітренко Р. Естафета любові до рідного слова. Коротка історія журналу в постатях його головних редакторів // Дивослово.– 2001.– №3.– С. 6–8.
Хропко П. Нашому журналу – 40 років // Українська мова і література в школі.– 1991.– №3.– С. 3–5.
***
Єфімова Валентина До 70-річчя журналу «Дивослово» // http://pmu.in.ua/nogroup/duvoslovo/
