Cонцесяйний дивосвіт картин Марії Примаченко

 

 

 

Марія Примаченко посідає одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів «наївного» малярства поряд з Арні Руссо, Ніко Піросмані. Не маючи спеціальної освіти, художниця піднялася до світових висот. Жінка з нелегкою долею, малописьменна, була визнана і привернула до себе увагу шанувальників мистецтва в світі. Вона була художницею- примітивісткою, її вчителями були Бог і природа.

 

У чому ж секрет «наївного» мистецтва? Наївне мистецтво – це не просто стиль, а – філософія і спосіб погляду на світ, яке залишається вірним своїм корінням і традиціям. Художники цього стилю використовують яскраві кольори, прості лінії та форми для передачі складних ідей і емоцій. Вони  пишуть, як бачать, їх не стримують жодні канони, дозволи, обмеження.

 

Марія Примаченко стала відома своїми фантастичними героями та яскравими барвами. Вона створила світ, заснований на її уяві та фантазії, яскравий і чарівний, що уже протягом ста років бентежить і бере в полон своєю неповторністю.

 

 

Світ картин Марії Примаченко поза часом і простором, бо всім хочеться жити яскраво і з надією на краще, а її творчість піднімає настрій, викликає оптимізм і віру в краще майбутнє. Її картини сприймаєш, як красиву дитячу казку.

 

Марія Примаченко народилась на Поліссі 12 січня 1909 р. «Не знає той України, хто на київському Поліссі не бував», – так кажуть старі поліщуки. Вона зростала серед розкішної природи і вбирала в себе цю красу та черпала знання із вічних джерел поліського фольклору… Її картини відображають всі емоції та враження від легенд і казок рідного краю. 

 

У сім років дівчинка захворіла на поліомієліт. У той час дитяча смертність від нього сягала 90%. Марія вижила, але через недугу все життя переживала страшні болі, операції та ходила на милицях.

 

 

 

Центром творчості художниці були фантастичні звірі, квіти та сюжети із життя селян – світ дуже простий, але не примітивний. Фантастичні образи звірів – витвір її уяви. Художниця зображала багато дивовижних істот. Так, відомий фотограф Юрій Рост говорив їй, що «все життя вона малює рай. Благодатна обитель небачених,  але поєднаних між собою тварин, птахів, людей і рослин»

 

1936 рік став знаковим для Марії Примаченко. На Всеукраїнській виставці народного мистецтва експонувались її картини, і вона одержала диплом I ступеня, а в 1937 р. її картини демонструвались на Міжнародній виставці в Парижі, а потім у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

 

Майже у всіх композиціях художниці палають яскраві кольори і стають основним компонентом її картин. Жовтий, помаранчевий і рожевий. Жовтий – це носій сили сонця, колір успіху і процвітання, він звільняє від страхів та депресії. Помаранчевий допомагає зняти напруженість і несе в собі енергію, радість і теплоту. Він допомагає долати вади людського життя. Рожевий символізує молодість, любов, красу та  витонченість.

 

Ці кольори в картинах Марії Приймаченко несуть радість і оптимізм, надають її творам виразності та монументальності. Вона своєю творчістю намагалася виправити потворений світ і зробити його променистим і світлим. На картинах художниці немає «зимових сюжетів», її герої живуть у світі вічного літа.

 

У роки Другої світової їй довелося пережити ще одну болючу драму свого життя. В перші місяці війни загинув її коханий чоловік, якому до кінця днів берегла вірність – це було кохання на все життя. Такою ж була і любов до рідного краю. До смерті вона жила в рідному селі, розташованому за 30 км. до Чорнобиля. Після трагедії на ЧАЕС їй неодноразово пропонували переїхати до Києва, але вона відповідала: «Мене від Болотні? Де вічна гармонія природи. …Як можна босими ногами по асфальту пройтися?» 

 

 

Під час «хрущовської відлиги» помічається піднесення української культури. В ці роки Марія Примаченко за сприяння  Михайла Стельмаха ілюструє дитячі книжки та видає свою книжку «Товче баба мак».

 

Образи з її картин часто використовували із порушенням авторських прав. Наприклад, авіакомпанія Finnair нанесла картину «Щур в дорозі» на свої літаки, але суд визнав плагіат і компанія змушена була визнати провину.

 

Сенс свого життя художниця бачила в тому, щоб творити красоту і відкривати її людям. Вона говорила «Роблю сонячні квіти, тому що людей люблю, творю на щастя людям…».

 

Останні роки життя Марія Оксентівна не підводилась з ліжка, стара недуга скувала тіло, але продовжувала малювати.

 

18 серпня 1997 року на 89 році Марія Приймаченко пішла з життя.

 

 

 

 

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання / худож. Д. Марцін. - Київ: Фірма Антологія, 2016. - 93 с.: іл. - (Життя видатних дітей).

Найден О.С. Марія Приймаченко. Орнамент простору і простір орнаменту: [нарис жанрової поетики творів].– Київ: Стилос, 2011.– 238 с.: іл. 

Орел Л. Незабутня Марія Приймаченко.– Київ: Видав. дім «Пам’ятки України», 2020.– Кн. 87.– 32 с.– (Пам’ятки України; Вип. 9).

Примаченко Марія: [альбом] / [передм.: П. Багрій, Є. Дихне, М. Маричевський].– Київ: Мист. фонд «Артанія», 2015.– 58, [2] с.: іл.– Проект «Візьми з собою Україну».