Прийменники як засіб формування милозвучності української мови

 

 

Фрідріх Боденштедт, 

німецький поет, перекладач

 

Кожному з нас доводилося чути про те, яка співуча наша мова, як у всьому світі захоплюються українськими піснями, як легко їх співати навіть тим, хто не володіє українською. Щодо мови нашої часто вживають епітети – солов’їна, співоча, калинова тощо. А чи замислювалися ви, чому саме так? Що в нашій мові такого, що робить її майже ідеальною для пісень і віршів? А це називається милозвучністю української мови. Принципи милозвучності – це не просто якийсь художній термін, це справжнє філологічне явище, описане в підручниках з української мови.

 

Милозвучність – це здатність мови до мелодійного, гармонійного звучання, уникання складного для вимови нагромадження звуків. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування, використання паралельних форм слів тощо.

 

Але головним принципом милозвучності нашої мови можна назвати те, що вона уникає важкого для вимови збігу приголосних. Це насамперед забезпечується чергуванням голосних і приголосних: утікати – втікати; іди – йди; все – усе; вчений – учений; взяти – узяти; вчитель – учитель; опинитись – опинитися; щоб – щоби, хоч – хоча, лиш – лише, більш – більше, знов – знову, звідкіль – звідкіля тощо.

 

Одним із яскравих прикладів створення милозвучності української мови є вживання прийменників, що чергуються: у – в; з – із – зі. Але саме це чергування є джерелом найбільшої кількості помилок у текстах І промовах українською. Виявляється, що багато людей або не замислюються, вибираючи той чи інший варіант прийменника, або просто плутають їх. Спробуємо розібратись із цим. 

 

 

Отже, як писати (чи говорити): у залі чи в залі? в місті чи у місті? в Європі чи у Європі? в яких чи у яких? з щоденником чи зі щоденником? з приятелем чи із приятелем? з салом чи із салом? з сім’єю чи із сім’єю? один з них чи один із них?

 

Щоби відповісти на це питання, треба звернутися до підручників української мови – так, саме до тих, які ми всі тримали в руках у шкільну пору, за якими готувалися до іспитів. Отже, український правопис визначає:

Правила вживання прийменників «в» та «у»:

«У» пишемо:

1) На початку речення, якщо наступне слово починається на приголосний:

Але запам’ятайте – якщо друге слово в реченні починається з голосного, пишемо «В»: В озері спіймали багато риби. В Європі шанують українців. В яскравому одязі вона була прекрасна.

2) Між двома приголосними: ходив у чоботях, лазив у болоті, стояв у черзі.

3) Після розділових знаків (тире, двокрапки, коми, крапки з комою, трикрапки, дужок тощо) незалежно від того, як закінчується попереднє слово: 

4) Незалежно від закінчення попереднього слова, якщо наступне слово починається на приголосні «в», «ф», буквосполучення «св», «хв», «льв», «тв», «рв», «зв» тощо: побували у Львові, написано у творі, гуляти у рваних джинсах, сидимо у вагоні.

«В» пишемо:

1) Між голосними: полетіли в Австрію, стрибнула в озеро, поїхали в Одесу.

2) Після голосного в попередньому слові перед більшістю приголосних у наступному (крім «в», «ф», буквосполучень «св», «хв», «льв», «тв», «рв», «зв»): заблукали в лісі, увімкнути світло в кімнаті, пішла в садок яблуневий, зізналися в коханні, піду в село.

3) На початку речення перед голосним: В Одесі сьогодні чудова погода. В Антарктиді дуже холодно. В очах його горить вогонь.

Намагайтеся також уникати повторів звуків – попереднього та наступного, наприклад, неправильно: на ставку у селі, тому у нашому місті, піду у ліс; правильно: на ставку в селі; тому в нашому місті; піду в ліс (піду до лісу). 

 

 

Правила вживання прийменників «з» – «із» – «зі» («зо»)

«З» вживаємо:

1) Перед голосним незалежно від закінчення попереднього слова: аркуш з альбому, диктант з української мови, з якої справи. 

2) Між голосними: пироги з ожиною, овочі з ярмарку, прийшли з аквапарку. 

3) Перед приголосним (крім шиплячих «с», «ш») чи сполученням приголосних на початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним: змагалися з футбольною збірною, промовити з притиском, обеліск із мармуру. 

«ІЗ» вживаємо в таких випадках:

1) Переважно перед свистячими й шиплячими («з», «с», «ц», «ч», «ш», «щ»): повернувся із щоденником, фото із сімейного альбому, зустрівся із цим родичем; 

2) Між групами приголосних: піаніст із Братислави; зустріч із приятелями, лист із Києва, один із найстаріших жителів, наказ ухвалений із травня. 

Але запам’ятайте: словосполучення зі мною, зі Львова пишуться с «зі», а не з прийменником «із».

«ЗІ» вживаємо перед сполученням приголосних, якщо початковими виступають шиплячі «з», «с», «ч», «ц», «ш», «щ» незалежно від закінчення попереднього слова: скинув зі столу, зі сходом сонця, зі зброєю в руках, повернувся зі школи, зі слізьми в очах.

 

«ЗО» як варіант прийменника «ЗІ» виступає при числівниках два, три або займеннику мною: зо дві сотні, зо мною (рівноцінний варіант – зі мною).

Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, зокрема в поезії, де це зумовлено вимогами ритму, але й тут порушення милозвучності мови небажане:

 

          Олександр Олесь

 

 

Хтось скаже, що все це складно запам’ятати. Але порада проста: уникайте збігу приголосних, пам’ятайте, що треба їх розділити між собою голосними, зокрема прийменниками «у» або «із», «зі». Якщо йдеться про письмовий текст – подивиться, на яку букву закінчується одне слово, з якої починається наступне слово, є чи нема тире або двокрапки, й тоді буде зрозуміло, який прийменник треба поставити. 

 

Таких простих правил на практиці здебільшого не дотримуються. Часто вживають тільки прийменник «у» в усіх випадках, гадаючи, що це звучить більш «по-українські», ніж «в». А насправді ці прийменники рівноцінні, просто для кожного з них є своя роль у створенні неповторної милозвучної мови. А з прийменниками «з» – «із» – «зі» в деяких реченнях часом відбувається навіть кумедна плутанина. Отже, давайте, вивчаючи правила, шанувати рідну мову та говорити й писати правильно.

 

 

 

 

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо.– Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 283 с.

Тоцька Н.І. Засоби милозвучності української мови // Українське мовознавство.– Київ, 2000.– Вип. 22.– С. 3.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні.– Київ: Наукова думка, 2005.– С. 14–16. 

***

Українська мова – одна із наймелодійніших мов світу / Культурно-історичний портал «Спадщина Предків». URL: https://spadok.org.ua/mova-i-pysemnist/ukrayinska-mova-odna-iz-naymelodiynishykh-mov-svitu