Романець Наталя   У 1920-х в Україні теж втомилися від війни й перестали стріляти

 На масштаби голоду на Дніпропетровщині вплинуло те, що саме ця область була одним з основних виробників товарного збіжжя в межах СРСР. Тому регіон став полігоном для репресій. Тут найбільше сіл занесли на чорну дошку.

На відміну від, наприклад, Чернігівської області, в Дніпропетровській – до серпня 1931-го провели суцільну колективізацію. Великого одноосібного сектора не залишилося, колгоспи були неспроможні забезпечити необхідну кількість збіжжя, тому саме в нашій області було найбільше репресовано селян за розкрадання колгоспного хліба.

Це звучить дивно, але хлібозаготівлю проводили не лише в селах, обшуки в пошуках збіжжя здійснювали й у містах. Серед працівників підприємств було багато колишніх селян. До них із сіл тікали родичі та знайомі. Водночас намагалися якесь збіжжя приховати. Чекісти шукали в будинках, де бачили приїжджих селян або якщо хтось із мешканців їздив до села і щось привозив.

До міст і заводів у пошуках їжі сходилися люди із сіл. Вони ставали безпритульними, і більшість помирала. На заводі імені Петровського в Дніпропетровську (нині Дніпро. – Країна) трупи робітників лежали в цехах по декілька днів. Але керівництво це не турбувало, воно більше переймалося контрреволюційними чутками, що ширилися через смерті від голоду. Також у містах іще 1932-го знизилася якість хліба, туди почали додавати все більше домішок – різних бур'янів. Це призводило до масових отруєнь і непотрібних для влади розмов.

 З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті: https://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_u-1920h-v-ukrayini-tezh-vtomilisya-vid-vijni-j-perestali-strilyati-a-potim-selyanstvo-vidharkuvalo-kolektivizaciyu-i-pomiralo-vid-golodomoru/1199998