На підставі постанови верховної ради СРСР від 2 жовтня покликано дотоїопасного голову ради міністрів (РМ) УРСР Івана П. Казанця на пост союзно-республіканського міністра чорної металюрґії СРСР. Казанець не тільки реномований партієць (член ЦК КПРС та член президії ЦК КПУ), але також і спеціяліст металюрґійної справи. В наслідок цього покликання опорожнився прем’єрський пост у Києві і, не зважаючи на факт, що 22 жовтня відкривалася чергова сесія верховної ради УРСР, завданням якої було б подбати про нового кандидата на прем’єра, «указом» президії ВР УРСР від 15 жовтня (тобто один тиждень перед відкриттям парляментської сесії) головою ради міністрів був призначений Володимир Васильович Щ ербицький (також член ЦК КПРС та член президії КПУ), дотеперішній перший секретар Дніпропетровського обкому. Ніби не можна було почекати з цим призначенням кілька днів, щоб «український радянський парлямент» міг «обрати» нового прем’єра, а до того часу справи провадив би перший заступник голови РМ УРСР Никифор Т. Кальченко.