Після того, як Кабінет Міністрів України презентував парламенту дефіцитно-інфляційний бюджет, стало зрозуміло, що всі попередні запевнення Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана про зростання економіки були нічим іншим, як банальним окозамилюванням, тож нині, коли прийшов час платити по рахунках, уряд не має іншого виходу, як запустити станок з друкування грошей. Про несерйозність його ставлення до бюджетних питань свідчить і той факт, що ключове в цьому плані відомство — Державна фіскальна служба — вже півроку не має повноцінного керівника, бо таким важко назвати Романа Насірова, якого усунуто від посади в рамках розслідування зловживання службовим становищем. Це ніяк не сприяє авторитету даної установи й підтриманню серед його персоналу виконавської дисципліни, тож легко припустити, що працівники на місцях пишуть «фількіни грамоти». За таких обставин, коли вірити не можна нікому, доволі цікавим джерелом альтернативної інформації можуть бути матеріали судової практики в спорах фіскальної служби з найбільшими платниками податків. У минулих номерах нашої газети ми розповідали про ситуації, пов’язані з «Криворіжсталлю», «Азовсталлю» і «Петровкою». Нині черга дійшла до низки заводів, об’єднаних у корпорацію «Інтерпайп».
Чому «Інтерпайпу» минулося панство?
Трубно-колісна компанія «Інтерпайп» асоціюється перш за все з родиною колишнього Президента України Леоніда Кучми, зокрема, його зятем Віктором Пінчуком. У ній, як у краплі води, відобразилася суперечлива історія української металургії з її злетом на початку двотисячних і нинішнім падінням. Під час «прихватизації», що проходила у веселі дев’яності, Кучма, не будь простаком, відрізав собі найсмачніший шматок галузі. Географія радянської економіки будувалася таким чином, що головні нафтогазовидобувні потужності були розташовані в азіатській частині Росії, а головні виробники труб для них — у Дніпропетровській області України. Тож не дивно, що після розпаду СРСР дві країни вирішували свої енергоносійні суперечки за формулою «Газ в обмін на труби». Для виробника труб «Інтерпайпа» це було дуже вигідно, але й після того, як такі от бартерні стосунки змінилися суто ринковими (за формулою товар–гроші–товар), ця наближена до «імператора» корпорація не залишилася в накладі: російський «Газпром» був надзвичайно платоспроможним покупцем його продукції, гроші текли рікою і здавалося, що так буде завжди.
Купаючись у доларах, Пінчук навіть зважився на грандіозний проект: з нуля й за останнім словом техніки побудував у Дніпропетровську сучасний металургійний завод «Інтерпайп Сталь», який виробляє трубно-колісну заготовку для його заводів. У зведення даного дива було вбухано сімсот мільйонів доларів США, але подальші події показали, що економіст із цього олігарха виявився нікудишній: ще до запуску в 2012 році даного підприємства стало зрозуміло, що воно приречено бути збитковим. Справа в тому, що Росія в рамках політики імпортозаміщення налагодила на своїх металургійних комбінатах випуск труб, які за своїми характеристиками не поступалися дніпропетровським, після чого різко скоротило закупівлі останніх.
Аналогічна ситуація вийшла з колесами для залізничного транспорту, які в переважній більшості в комплекті з вагонами також збувалися північному сусіду. Там у рамках тої ж політики були збільшені обсяги власного вагонобудування, внаслідок чого Росія задовго до подій 2014 р. майже припинила купувати українські вагони. Зрозуміло, що наші вагонобудівники після цього сіли в калюжу й перестали купувати дніпропетровські колеса, тож «Інтерпайп Сталь» нині працює далеко на проектну потужність і вкладені в нього кошти не окупає.
 З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://yvu.com.ua/trubnyky-proty-fiskaliv/