1967 року 20-літню Наталку Нікуліну, студентку Дніпропетровського філфаку, вітали з виходом першої поетичної збірки "Вишневий спалах". На той час ім'я авторки вже було знаним у Києві, літературні критики вбачали в ній надію молодої поезії. Закінчила університет, невдовзі захистила дисертацію як дослідниця унікального матеріалу: лексика лоцманів Дніпрових порогів. Аж тоді вартові у високих конторах оговталися: що воно буде, як не спустити на гальмах завзяття новітньої послідовниці Д. Яворницького? І — "спустили": Наталі не довірено викладання української, натомість надано години АНГЛІЙСЬКОЇ на негуманітарних факультетах університету. А так то й так: викладала англійську. "Я не сильна, я просто терпляча", — напише вже згодом Наталя Петрівна. Але та терплячість як мовчазна відпірність допомогла їй не втратити себе у найтяжчі роки утисків та особистих трагедій:
Я знаю: доведеться йти на іспит
і, може, на тортури, та, одначе,
ніхто не відбере мій тихий світ,
що в глибині душі сміється й плаче.
Він може відступити у пітьму
і тільки звіддалік ледь-ледь світити.
Та перейти усе і не змаліти я зможу тільки завдяки йому.
 Тихий світ як кремениста тверджа духу. Стоїчна терплячість, яка лише зрідка прозраджувала внутрішній трем, полохливість голубиних крил. Наталя сумлінно працювала то у видавництві, то у бібліотеці, співпрацювала з телебаченням і радіо, з газетою "Культура і життя". І все то якось епізодично, немовби їй дихання уривалося певного дня, в певному місці, а відновлювалося вже деінде. При цім не була Наталя стихійно-поривною (навпаки, всім відома була її щира, достеменна посидющість), та Й не мала широкого вибору до перельотів поміж посадами (що вже казати про мізерію зарплат чи гонорарів). Але осередній "тихий світ" єства владно провадив її від купини до купини, де нині ще можна мовити чесно, а завтра дастьбі. Та ось, нарешті, заповілося на постійну роботу в колі вірних людей з Дніпропетровського обласного радіо. Три роки дорогої праці — і трагічна загибель. По п'ятьох прижиттєвих поетичних збірках ("Вишневий спалах", "Пізнання", "Червоний кетяг", "Житом перейти", "Тиха бесіда") — остання вже посмертна книжка "Знамення калини"...
 З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.