Життя у старості: шукаємо підтримку

— Що, зазвичай, стає предметом договору?

— Нерухомість: квартира, дача, земельна ділянка, навіть та частина квартири, яка приватизована на пенсіонера. Підписується він у нотаріуса, ним же вноситься у держреєстр. Відразу після підписання й державної реєстрації він набуває чинності. Відтак власником майна стає особа (юридична чи фізична), з якою пенсіонер підписав договір. Пенсіонер може користуватися цим майном, жити в квартирі, наприклад пустити в будинок квартирантів чи здати в оренду земельну ділянку. Для цього йому не потрібно ніяких дозволів. А от розпоряджатися цим майном він не може. Так само, як і органiзація, що підписала з ним договір. Ні продати, ні використати як заставу, ні обміняти чи подарувати. І ця заборона існує на період життя пенсіонера. (До речі, це, між іншим, є гарантією того, що пенсіонер зі своїм майном не стане жертвою ніякого шахрая). Відповідно до договору, пенсіонер отримує від фірми певне матеріальне забезпечення, а після його смерті органiзацiя може розпорядитися майном на власний розсуд.

— А як розраховується це матеріальне забезпечення?

— Організація, зазвичай, проводить так звані актуарні розрахунки. При цьому враховується, зокрема, вартість майна, вік підопiчного, стан його здоров’я. Це економіка, тому в підсумку вартість майна повинна перекрити те, що було витрачено на підопічного. Взагалі, суть договору не в тому, що організація зобов’язується годувати чи лікувати підопічного, а в тому, що підтримує його матеріально, бере на себе клопоти з поховання.

Практикується, зазвичай, таке: організація щомісяця оплачує комунальні послуги клієнта, виплачує йому фінансову допомогу. Також виплачують на початку дії договору велику суму — кілька десятків тисяч гривень. Зауважу, це дуже подобається клієнтам, адже вони отримують можливість вирішити свої нагальні проблеми — зробити ремонт, оплатити операцію, поїхати кудись чи видати книгу. Нерідко вони ці гроші віддають родичам, щоб допомогти чи заплатити борг. Тобто у людини з’являються фінансові можливості на власні потреби, в яких вона довго собі відмовляла. Це, погодьтеся, позитив.

— Але самими грошима не проживеш. Треба, щоб хтось приніс ліки, допоміг, не знаю, вимити голову, прибрати.

— Якщо в пенсіонера з’являються вільні гроші, він може й найняти когось для таких послуг. Наприклад, за допомогою цієї ж органiзацiї, з якою підписав договір про довічне утримання. Але в договір довічного утримання подібні послуги, зазвичай, не записуються — щоб не спровокувати конфлікт, який може призвести до незадоволення клієнта або й до розірвання договору. Прописується сума грошей, які пенсіонер може витрачати на свій розсуд.

— Чи має право пенсіонер розірвати договір?

— Договір можна розірвати за згодою сторін: пенсіонер повертає своєму утримувачу витрачені на нього кошти, а утримувач пенсіонерові — право власності на майно. Якщо вони не можуть домовитися, справу розглядає суд. Пенсіонер повинен довести, що умови договору порушувалися, а фірма — що, навпаки, чітко дотримувалася цих умов. Зауважу, що порушувати питання про розірвання договору може тільки пенсіонер — а не родичі чи сусіди, чи добрі люди. Адже договір укладався конкретно з ним.   Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: http:  http://www.umoloda.kiev.ua/number/2813/188/98018/