Микола Зеров. Співець латини й України

Микола Зеров – визначний поет, майстерний перекладач, видавець, літературний критик, учений-літературознавець, представник Розстріляного Відродження. Він уславетнився як блискучий сонетист, а сонет вважається найскладнішою й найвищою формою поезії.

Народився Микола Костянтинович Зеров 1890 року в містечку Зінькові на Полтавщині. Він був старшим серед одинадцяти дітей вчителя місцевої двокласної школи, пізніше – інспектора народних шкіл. Мати походила з козацького роду Яреськів, які доводили своє дворянство. 

Після навчання у Зіньківській школі у 1908 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира (сьогодні це Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 

Ще за студентства, у 1912-му,  з'явилися друком перші статті та рецензії Миколи в журналі "Світло" та газеті "Рада".

Після закінчення університету викладав історію у гімназії. На момент початку революційних подій 1917 року Зеров учителював у Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, де викладав латину. Саме тоді, захопившись античною поезією, він починає наполегливо перекладати давніх поетів, з яких пізніше склалася «Антологія римської поезії» (1920). Це була перша книжка в історії української літератури, з якої допитливий читач міг би познайомитися з творчістю Катулла, Вергілія, Овідія, пропорція, Горація та Марціяла.

З приходом більшовиків та денікінців Зеров полишив викладацьку справу та перейшов до бібліографічного журналу "Книгарь", де працював до початку 1920 року. 

Саме в цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртку діячів української культури, що сформувався довкола художника Георгія Нарбута, на зібраннях якого обговорювалися справи розвитку української літератури, малярства та графіки.

Згодом вийшли підготовлені ним "Антологія римської поезії" та "Нова українська поезія", що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.

Голод 1921 року змусив Миколу Зерова виїхати до села Баришівка, викладати в соціально-економічній школі, яка стала, так би мовити, центром української літератури. 

У Баришівці він здійснив багато блискучих перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька невеликих оповідань.

Повернувшись у 1923 році до Києва, Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти.

Блискучий оратор,чиї лекції були скоріше невимушеною розповіддю, цікавою бесідою, був легендою серед студентів і викладачів.

У грудні 1923 року відбулася перша зустріч Зерова з Миколою Хвильовим. Неокласики влаштовували літературні вечори, на яких намагалися згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх енергію на конструктивну працю. Прагнення Зерова створити спільну платформу для консолідації літературного процесу очікувано не сподобалося офіційній владі і кваліфікувалося нею як замах на існуючу ідеологію.  

У 1924 році було надруковано "Камену" - першу збірку віршів Зерова, до якої було включено й перекладний розділ з античних поетів. Тоді ж, у 1924-му, побачила світ велика книга “Нове українське письменство” та монографія “Леся Українка“. Легкість стилю, уміння проникнути в саму сутність проблеми, злет фантазії були притаманні його творам. Коло його наукових інтересів було надзвичайно широким. Він лишив капітальні монографічні нариси про Ю. Федьковича й П. Куліша, І. Франка і М. Черемшину, М. Старицького та Я. Щоголева.

У 1925 році в Україні розгорілася палка полеміка, якою бути новітній українській літературі?  Що має бути головним для письменника: пролетарське чи «від плуга і землі» походження, бажання писати чи все ж таки передусім освіченість, заглиблення у світовий досвід і вміння поводитися зі словом, відчувати його, передавати сенси? До дискусії підключився Зеров, який кинув клич Ad Fontes («До джерел»), стимулюючи літераторів до глибокого вивчення власних і світових культурних традицій. 

Звичайно ж, така подія  не могла не привернути увагу сталінського режиму. Ідеї якогось окремого, відмінного від російського, шляху розвитку української культури і нації загалом видалися для нього загрозливими. Усі активісти полеміки попали під пильне око спецслужб, офіційна влада звинуватила "неокласиків" в антипролетарських настроях. Під тиском режиму у 1928-му році літературну дискусію було згорнуто.

З 1927 року Микола Зеров уже не міг видавати свої поезії: неокласики остаточно були оголошені “ворогами”. Залишається тільки наука. 

Влада заборонила йому займатися творчою діяльністю, а з 1933-го стає небезпечним навіть мовчання. Він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування.

У 1934 році, на  хвилі переслідування українських митців, Миколу Зерова несправедливо звільняють з університету. Окрім цього, він переживає ще й особисту трагедію - умирає десятирічний син. 

У пошуках роботи Зерову доводиться переїхати до Москви й певний час перекладати там античну літературу. Саме там у 1935-му його заарештували, звинувативши вченого, поета і перекладача у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Разом із ним заарештували 28 представників української інтелігенції.

Справу було грубо сфабриковано. Під час обшуку у Зерова вилучили книжки "Політика" з дарчим написом розстріляного "терориста" Григорія Косинки та роман "фашиста" Пантелеймона Куліша "Чорна Рада". Це і були докази тероризму з боку Зерова.

Трибунал визначив Миколі Зерову міру покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.

У сумнозвісному СЛОН (Соловецькому таборі особливого призначення) за станом здоров'я йому доручили прибирання кімнат господарської служби. Це, крім усього, давало достатньо багато вільного часу, який Зеров використовував по-своєму: закрившись в кімнатці сторожа, він перекладав українською Вергілієву «Енеїду». Цю роботу він почав ще під час слідства в Києві і дуже сподівався, що його рукописи будуть передані дружині, Софії Федорівні. Із листів, які збереглися, відомо, що він закінчив цю роботу. Однак сліди цього безцінного рукопису досі не знайдені.

Проте нічого з цього вже не сталося. Останній лист Миколи Зерова дружині датований 19 вересня 1937 року.

Наближалася 20-та річниця більшовицької революції. З цієї нагоди було прийнято рішення провести «чистку» суспільства від елементів, «непридатних для будівництва комунізму». 9 жовтня 1937 року справа Зерова, як і багатьох інших, була переглянута. Його було засуджено до розстрілу.

3 листопада 1937 року Миколу Зерова та ще 133-х «українських буржуазних націоналістів» вантажівками і повезли в урочище Сандармох, де і стратили. Реабілітований Микола Зеров був у 1958 році – завдяки його учню, другу й наймолодшому колезі Максиму Рильському. 

Перша велика збірка поета "Sonetarium" вийшла вже по закінченні Другої світової війни у видавництві "Орлик" в Берхтесгадені (Німеччина), укладачем її став його молодший брат Михайло.

Важко переоцінити вартість перекладів Миколи Зерова з античних авторів. Те, що зробив М. Зеров у цій галузі, це справді новий етап освоєння світової класики, засвоєння її українською літературою. Він залишив нам чудові подарунки: талановиті вірші, глибокі літературні праці, переклади античних, польських, французьких та інших письменників. І заклик бути освіченими й самостійно мислити. 

У фондах нашої бібліотеки зберігається значна кількість книг про життя і творчість Миколи Зерова, збірки його поезій та перекладів. Вони, безумовно, зацікавлять допитливого читача.

м1400935 хр 

м1400937 хр 

м1400936 аб 

м1422650 рф

821(37)'01-1

З-58

Зеров, Микола. Антологія римської поезії / М. Зеров. - Репринтне відтворення вид. - Київ: Час, 1990. - 64 с.

Посилання на книгу:  

http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/27291540-2E2F-483D-AA72-BF1F1A717CF4