Прислів'я та приказки – окраса і багатство мови

«…порівнявши відповідні прислів’я різних народів, легко приходимо до переконання, що майже всі вони є спільними для майже всіх культурних народів і не мають нічого характерного для певного народу. Якщо вони є мудрістю, то, очевидно, мудрістю міжнародною…»    

Іван Франко

Прислів'я та приказки – це важлива частина фольклорної спадщини, одне з найцінніших духовних надбань кожного народу. У гранично стислій, найлаконічнішій формі в них узагальнено історичний та соціальний досвід, набутий сотнями поколінь у боротьбі за своє існування, відбито звичаї, світогляд кожного народу.

Найдавніший жанр усної народної творчості, прислів’я та приказки творилися народом упродовж багатьох століть. Короткі влучні вислови, у яких мудрість віків: життєвий досвід попередніх поколінь, сконденсована думка про явища природи, про працю і побут, про взаємини людей між собою, морально-етичні закони, які формувалися віками і передавалися у спадок наступним поколінням. Окрім того, вони становили своєрідний неписаний звіт етичних законів, яких потрібно було дотримуватися у житті.

Поважай старих, бо й сам старим будеш.

Борись мужньо, знось терпляче.

Любиш солодке – терпи гірке.

Щоб побачити веселку, треба пережити дощ.

Прислів'я  та приказки називають ще приповідками, примовками. Краса і сила примовок – у закладеній в них споконвічній мудрості народу. Для кращого запам'ятовування прислів’я та приказки складалися у римованій формі.

Де руки й охота, там скора робота.

Кому влітку холод, тому взимку голод.

Без труда нема плода.

Хоч як колють шпички й будяки, та ще дужче — гострі язики.

Вони мають найширшу аудиторію – весь народ – і вживаються там, де треба використати «красне слівце» – вихопити найсуттєвіше, коли нічим не заміниш ці крилаті вислови.

У приказках та прислів’ях широко відбивається національний характер. Разом із тим, більшість з них є загально народними у всесвітньому значенні. Майже для кожного прислів’я якогось народу можна знайти подібні серед прислів’їв багатьох інших народів. 

Спочатку зміни себе, а потім інших.

Одна ластівка весни не робить.

Кожна лисиця своїм хвостом пишається.

Якщо тигр спускається на рівнину, то на нього тут же накидаються собаки.

Червива груша сама падає.

Прислів'я та приказки – це те, що ми використовуємо непомітно для самих себе день у день, але ми дуже рідко звертаємо увагу на те, наскільки древніми бувають ці фігури мови. Приказка відрізняється від прислів'я тим, що вона позбавлена повчального сенсу. У повсякденному житті ми часто вживаємо звичні нам приказки і навіть не замислюємося, звідки вони спочатку взялися. Всі чули такі приказки, як «у нього сім п'ятниць на тижні» або «покласти зуби на полицю», це і є класичний приклад приказки.

Шукай вітра в полі.

Лисячий хвіст.

Собака на сіні.

Дослідник В.П. Анікін дуже влучно передав тематичну змістовність і широту цього стислого жанру: «Прислів'я гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, дотинають, лякають, остерігають, вчать, обурюються – словом, відображають стільки ж почуттів, скільки їх у народу – творця прислів’їв».

«За сто років стирається навіть камінь, а слово народне й через тисячу років не зітреться», – так казав в’єтнамський народ про свою любов до влучного образного слова, про віру в його дієву силу, в безсмертя народної мудрості.

До появи писемності та й після того, як вона виникла, але залишалася майже недоступною для простого люду, народна мудрість передавалася від покоління до покоління у вигляді усного, точно складеного вислову, чи образного звороту мови, що добре запам’ятовувався. 

Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів’я та приказки стали невід’ємною частиною народного побуту, його словесності. З давніх-давен до сьогодення прислів’я та приказки передавали наступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя і набуті спостереження над природою. Вони культивувалися народами Стародавнього Єгипту, Ассирії, Вавилону, Персії, Китаю й Індії. У середні віки в Європі цінителі прислів'їв створювали рукописні збірники, в які включали улюблені прислів'я. До наших часів збереглося менше тридцяти таких збірок, складених з XIII по XV століття. Найбільш відомий збірник прислів'їв Віллані, складений з ряду шестивіршів, які представляють собою селянські прислів'я. Всі прислів'я цієї збірки відрізняються дивовижною тематичною та ритмічною однорідністю. Цей збірник, складений в XIII столітті кліриком з роду Філіпа Ельзаського, був неодноразово оброблений, йому нерідко наслідували. Рукописи з подібними текстами складалися до XV століття. Іноді до збірників включали малюнки – ілюстрації до прислів'їв.

Історія прислів’я – це, фактично, еволюція людської думки. Усі елементи культури кожного народу були або зародженні самостійно, або під впливом культурної взаємодії, тобто запозиченні в сусідів, або успадковані попередніми епохами.

На слов’янському ґрунті прислів’я та приказки стали виникати ще задовго до початку писемності. Перші давньоруські пам’ятки («Ізборник Святослава», «Повість временних літ», «Повчання» Володимира Мономаха, «Руська правда» та інші) містять фразеологічні сполучення, вжиті в переносних значеннях. Усе це свідчить про те, що вже в Х ст. культура Київської Русі мала прислів’я та приказки в розвинутому вигляді. Не всі твори малих жанрів дійшли до наших часів, багато з них було втрачено. Але окремі твори цих жанрів ближчі нашому часові, що зустрічаються в пам’ятках давньоруської писемності, не тільки збереглися для наступних поколінь, але й стали документальним доказом популярності їх у далекому минулому.

Багато вчених, етнографів, дослідників у свій час збирали та систематизували малі форми народної творчості. Так, наприклад, в Україні широко відома праця Івана Франка, який упорядкував ґрунтовний збірник (у шести книгах) народних прислів’їв під назвою «Галицько-руські народні приповідки» (1901–1910).

«Найдревнішу людську мудрість» знаходив у прислів’ях і приказках Еразм Роттердамський. Сервантес називав їх «короткими висловами, що породжені довгим досвідом».  Іван Франко вбачав у них «коштовні перлини», які «в коротких ядерних висловах містять певні моральні судження, філософські погляди, практичні правила життєвої мудрості». Мовознавець Олександр Потебня характеризував їх як «згусток думки».

Брехнею весь світ пройдеш, та назад не повернешся.

Хто кричить на жінку, забуває про свою матір.

Всяке дерево пізнається зі свого плоду.

Не той гарний, хто лицем пригожий, а той хороший, хто для справи придатний.

Якщо щасливий ти, то щасливий весь всесвіт.

Представлена серія «Мудрість народна» – це видавнича серія книг зменшеного, «кишенькового» формату, здійснена київським видавництвом «Дніпро» у період з 1969 по 1991 роки. Книжки-мініатюри у твердих глянцевих обкладинках подарункового типу знайомлять читача з прислів'ями та приказками народів світу в перекладах українською мовою. Загалом було видано 52 випуски серії, в яких зібрано прислів'я та приказки народів колишнього СРСР, а також народів Європи, Азії, Америки.

Відділ зберігання основного фонду ДОУНБ радий допомогти читачеві поринути у прекрасний захоплюючий світ усної народної творчості народів світу. Ви обов’язково знайдете на сторінках книжок щось цікаве та несподіване для себе. І цілком можливо, збагатите свою мову влучною арабською, латинською, шведською або японською примовкою.