«Енеїда» Івана Котляревського – чудова пам'ятка українського письменства

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть...

Тарас Шевченко 

«На вічну пам'ять Котляревському»

Поема, що починається відомими всім рядками «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак…», живе вже понад два століття й житиме вічно, поки житиме українське слово.

У 1798 році побачило світ перше видання поеми «Енеїда» Івана Котляревського. З висоти нашого часу подія сприймається як свідчення початку нової доби: зародження нової української літератури і українського національного відродження. Її багато критикували, та навіть звинувачували автора у насмішкуватому ставленні до українців, у висміюванні власної історії та культури. Проте, з іншого боку, поема просякнута ностальгією за козацькими часами, які тоді сприймалися як зовсім недавнє минуле. Саме вона заклала підвалини красного письменства розмовною українською мовою – тією, якою спілкувалась і яку розуміла абсолютна більшість мешканців України.

Недарма письменник Вадим Пассек у 1841 році констатував, що поему «Енеїда» із захватом читали всі, «від грамотного селянина до багатого пана».

Іван Котляревський був зовсім не першим автором, який узяв за основу героїчну поему Публія Вергілія Марона. Наприклад, 1791 року з’явилася «Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку» за авторством Миколи Осипова, пізніше продовжена Олександром Котельницьким. Через три роки – твір вихованця Києво-Могилянської академії Опанаса Лобисевича «Вергилиевы пастухи, в малороссийский кобеняк переодетые». На жаль, ця поема не збереглася. Проте, літературознавці вважають Опанаса Лобисевича прямим попередником Івана Котляревського.

Писати «Енеїду» Котляревський почав під час учителювання, десь у 1794–1795 роках. Працював над нею довго і наполегливо, змінюючи написане, додаючи нові деталі.

Довгий час його «Енеїда» поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялись один від одного. Але ще й до появи її в друці твір читали в рукописному вигляді. Він став популярним. «Україна з захопленням читала чудовий твір могучого пера, – писав біограф Котляревського С.П. Стеблін-Камінський, – легкість розповіді, вірність барв, тонкі жарти, живі ескізи звичаїв, побуту були в повній мірі нові, чарівні…»

Зрештою одна з копій дісталася Петербургу і потрапила до рук видавця та мецената родом із Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини, Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони 1798 року видали перші три частини «Енеїди».

Цікаво, що Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак, вони зазначили його авторство у назві твору («Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским»), зробили приписку «иждивением М. Парпуры» і посвяту: «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается». Вірогідно, саме Йосип Каменецький уклав додатковий «Словник», який ішов за текстом твору і пояснював значення українських слів для російськомовного читача.

Це ж саме видання повторили  – і знову без відома і згоди автора – через десять років у петербурзькій друкарні Івана Глазунова. Тільки 1809 року вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення.

Котляревський серйозно образився на попередніх видавців, незважаючи на те, що вони видавали поему за свій кошт, не отримуючи прибутків, і вказували авторство. Через це письменник своєрідно «помстився», описавши у третьому виданні Максима Парпуру в пеклі:

Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.

Роботу над п’ятою і шостою частинами «Енеїди» Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне посмертне видання «Енеїди» вийшло у друкарні Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.

«Енеїду» називають енциклопедією життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну та фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено і розповіді про влаштування українських шкіл. Тут відбито народну мову періоду Гетьманщини, наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореній українській шляхті. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у творі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.

Минуле в поемі стало сучасним, сучасне – минулим, героїчне – побутовим, а побутове – піднесено-урочистим.

Окремо слід сказати про своєрідну мову поеми, саму ту народну повсякденну мову, якою до Котляревського ніхто не писав. За підрахунками дослідників, у творі майже 7 000 слів. І ці слова означають предмети українського побуту. Тут і одяг, і взуття, і головні убори дівчини, заміжньої жінки, чоловіків. Тут і тканини, і меблювання, і начиння. Тут продукти харчування, сільськогосподарські знаряддя, зброя, музичні інструменти. Згадані народні обряди, звичаї, танці, ігри, хвороби, гуляння.

Тут є суспільно-політичні, військові, абстрактні поняття. Серед них чимало запозичених слів, які вже на той час були пристосовані до стихії української мови: «союз», «неволя», «право», «шабля», «мундир», «сержант», «боєць», «муштра», «ранжир», «прапор».

Багато слів із «Енеїди» використовують дотепер: «муштра», «муштрувати», «армія», «бомба», «артикул», «мундир», «флот».

Минуло багато часу, звичайно, лексика оновилася в аспекті кількісного розширення. Багато слів відійшло, але ті прислів’я, приказки, які ввів Котляревський, живі і тепер – «Ледащо син – то батьків гріх».

Письменник використав у творі й слова, поширені у Полтавській і Чернігівській губерніях, теперішній Сумській і Харківській областях тощо.

Використовується в поемі й так звана «макаронічна мова»: змішування слів і висловів із різних мов або переробка їх на іноземний лад, щоб зімітувати мову чужинців:

Енеус ностер магнус панус

I славний троянорум князь,

Шмигляв по морю як циганус,

Ад те, о рекс! прислав нунк нас.

Народна українська мова в «Енеїді» Івана Котляревського та бурлескний гумор зробили цей твір справжньою пам'яткою українського письменства.

Уже у першій половині XIX століття естафету Котляревського підхопили Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Михайло Петренко, Тарас Шевченко, формуючи українську літературну мову на народній основі.

Неможливо не згадати ілюстрації до поеми, що прикрасили її сторінки у різні роки. З 1798 року поема пережила безліч перевидань. Ілюстрували цю книгу і видатні українські художники ХХ століття: так, у 1936-му році побачила світ «Енеїда» з ілюстраціями Мирона Левицького, у 1937-му – її ілюстрував Михайло Дерегус, а у 1948-му – Іван Їжакевич і Федір Коновалюк. Відомо і кілька відповідних малюнків Георгія Нарбута.

Найпопулярнішою версією «Енеїди» стала та, яку проілюстрував український художник Анатолій Базилевич у 1967 році. Книга вийшла друком у київському видавництві «Дніпро». Перевидавалася вона 17 разів!

Уже в наш час побачило світ видання поеми, ілюстроване відомим художником-постановником анімаційних фільмів Іваном Будзою. Широко відомі також самобутні ілюстрації до «Енеїди» сучасної художниці Оксани Тернавської.

Додамо цікавий історичний факт: примірник «Енеїди» був у бібліотеці французького полководця Наполеона Бонапарта.

«Енеїда» Івана Котляревського увійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика українського композитора Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. «Енеїда» органічно вплелась і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат,

Там жизнь  –  алтин, а смерть  –  копійка,

Там лицар  –  всякий парубійка,

Козак там чортові не брат.